Галер та Лейла

Галер народився в невеличкому ельфійському містечку Етарія, захованому серед високих дерев, де сонце пробивалося крізь густий покрив листя, малюючи золотисті узори на вулицях, викладених з білого каменю.

Його батько був капітаном гарнізону—суворий, дисциплінований воїн, який знав, як тримати місто в безпеці. Він був не лише майстерним мечником, але й легендарним стрільцем. Його стріли завжди влучали в ціль, і молодий Галер змалку мріяв колись стати таким же вправним, як його батько.

Мати ж була зовсім іншою. Цілителька, добра й мудра, вона знала мову трав, розуміла шепіт вітру і завжди могла знайти потрібне зілля, щоб загоїти будь-яку рану. Вона вчила сина, що сила не завжди у зброї—інколи вона у знанні, терпінні та правильному виборі.

Але життя не мало наміру дати йому спокійне дитинство.

Одного разу мати Галера пішла в ліс, як завжди—збирати лікарські трави та гриби. Вона знала ці місця, як власну долоню. Завжди поверталася до заходу сонця.

Але того разу вона не повернулася.

Пошуки тривали три дні. Гарнізон прочісував ліс, викрикував її ім’я, але все, що вони знайшли—розкидані уламки її кошика, роздертий плащ і темні плями на м’якому моху.

Чудовисько. Жахлива істота поселилася в лісі, і, як виявилося, це був не перший напад. Але цього разу жертвою стала мати Галера.

Йому було лише п’ятнадцять, коли він вперше дізнався, що означає втратити рідну людину.

І світ більше ніколи не був таким, як раніше.

Галер стояв на краю лісу, де багато років тому його життя змінилося назавжди. Він пам’ятав кожен шепіт вітру, кожен відблиск сонця на листі, кожен крок, що робила його мати в цьому місці. Але тепер він не був безпорадним хлопчиком, що чекає на повернення матері.

Він став мисливцем.

Три роки він гартував себе. Вдосвіта піднімався раніше за всіх, з луком у руках виходив на тренування, стріляючи доти, доки його пальці не вкривалися кривавими мозолями. Його батько навчав його фехтуванню, але Галер не просто наслідував науку—він удосконалював її, додавав власні рухи, ставав швидшим, точнішим, небезпечнішим.

Згодом у місті не залишилося жодного воїна, що міг би перевершити його.

Кожен знатний мечник, кожен стрілець, кожен боєць визнавав—Галер став найсильнішим. Але цього було недостатньо. Адже навіть найсильніший міг бути переможеним, якщо не знав, з ким бореться.

Він не просто вчився битися—він вчився полювати.

Його дід, старий Ферід, був мисливцем. У нього Галер успадкував стриманість, витривалість та наполегливість. Він міг дочекатися здобичі годинами, без зайвого руху, зосереджений, ніби саме лісова природа. Але інколи у ньому прокидалася імпульсивність—коли гнів і жага справедливості брали гору, він діяв без роздумів, керуючись лише інстинктом.

Ось і настав день.

Він більше не мав причин чекати. Досить було тренувань, досить очікувань.

"Настав час помсти."

Галер піднявся в сідло. Його кінь—темногривий жеребець, якого він виростив власними руками—неспокійно пирхнув, ніби відчуваючи, що їхній шлях приведе їх у небезпеку.

Та Галер не сумнівався.

Він знайде чудовисько, що забрало в нього матір.

І цього разу воно не вийде з лісу живим.

Лейла 
З самого дитинства Лейла стояла на роздоріжжі двох світів.

Її батько, легендарний генерал, був взірцем дисципліни, честі та сили. Його ім'я знали в кожному куточку ельфійських земель. Його воїни клялися у вірності, його накази виконувалися без вагань. І Лейла, будучи його дочкою, зростала в атмосфері військової доблесті.

Але її мати, чаклунка, бачила в ній інше майбутнє. Для неї Лейла була спадкоємицею стародавньої магії, носієм сили, що могла змінювати світ. Вона вчила доньку чаклунських ритуалів, зіллєваріння, мистецтва зцілення і тонких плетінь заклять, які могли як рятувати, так і знищувати.

Але Лейла була іншою.

Вона відчувала магію, це було частиною її крові. Але серце її горіло битвою. Вона крадькома спостерігала за тренуваннями воїнів, вивчала бойові стратегії, слухала історії солдатів більше, ніж уроки матері.

Вона хотіла бути воїном.

Батько бачив її потенціал, та мати була непохитною: магія була її долею, і ніяка зброя не повинна була цього змінити.

Але Лейла зробила свій вибір.

Вона залишила дім і пішла своїм шляхом.

Вона вчилася одночасно двом мистецтвам—володіти зброєю та використовувати силу чаклунства.

Її рухи в бою були граційними, як танець, а закляття—смертельними. Вона могла зцілити друга, але так само легко спопелити ворога.

Її вогненно-руде волосся розвівалося на полі бою, її сині очі палали холодним розумом.

Лейла стала загадкою для обох світів—ані маги, ані воїни не могли назвати її «своєю», бо вона не належала жодній стороні.

Вона не зупинилася. Її шлях був визначений не родиною, не традиціями, а її власним вибором.

Та навіть найсильніші бояться чогось.

І Лейлу переслідував єдиний жах—страх смерті.

Бо навіть наймогутніший маг чи найсміливіший воїн не може уникнути неминучого.

Галер їхав лісовими стежками, його кінь мчав вперед, а серце калатало в очікуванні зустрічі з чудовиськом, що забрало в нього матір. Але раптом… щось змінилося.

Він відчув це глибоко всередині, немов світло та тінь розірвали простір навколо нього. Це не був голос, а щось сильніше—поклик, що не питав дозволу, а просто виривав його зі світу, який він знав.

Темрява накрила його. Земля зникла з-під ніг. Повітря стало густим, наче тягучий туман, а потім його просто не стало.

Його ніби втягнуло у воронку між світами, де не існувало ні часу, ні простору.

А потім—удар.

Холодний вітер обпалив його шкіру, і Галер важко вдихнув, відчуваючи, як легені наповнюються чужим, незнайомим повітрям. Він розплющив очі.

Навколо здіймалися Гори Розколу—величні, суворі, розбиті невідомою силою. Вони ніби розділяли світ навпіл, їхні урвища зяяли темними проваллями, куди ніколи не потрапляло сонце.