Вступ

У нескінченній безодні часу, серед хаосу та темряви, виник світ. Він не був ані світлим, ані темним—лише клаптиком рівноваги між двома великими силами. Над ним височіла рука Творця, єдиного божества, що втілювало порядок і закон, а в його глибинах дрімало зло, що не знало меж,—Архідемон Інферум, скутий під самою землею, очікуючи мить, коли його ланцюги ослабнуть.

Цей світ був жорстоким і прекрасним водночас. Великий Континент — єдина відома суша, що простягалася на тисячі миль, охоплена різноманітними ландшафтами, серед яких процвітали, гинули та знову поставали цивілізації.

У самому його центрі здіймалася Цитадель Творця, велична твердиня, що слугувала втіленням божественної волі. Її стіни сяяли сріблом, а високі вежі пронизували небо, ніби викликали самих богів. Тут, на троні, що не знав спокою, правив Творець, спостерігаючи за своїм творінням і втримуючи світ у межах свого порядку.

Та далеко за межами світлих стін Цитаделі світ не знав гармонії. В його землях панували контрасти: Вермонія—королівство світла, що схиляло голову перед Творцем і прославляло його ім’я, і Мораг—королівство тіней, де ніч ніколи не покидала вулиць, а його народ шепотів прокляті імена в темних закапелках.

Між ними лежали землі, що давно втратили своє ім'я. Люди називали їх Забутими землями, місцями, де час розчинився, де стояли руїни цивілізацій, що стали жертвами власних амбіцій. Тут безцільно блукали душі мертвих, а серед розбитих храмів шепотіли культисти, що прагнули одного — розірвати кайдани, якими Творець скував Інферума.

Пустеля Кісток простягалася на південному заході, де золоті піски поглинули колись велике місто. Тут, серед уламків колон і величезних черепів невідомих істот, кожен подорожній чув голоси мертвих. Дехто казав, що то лише вітер, але мудреці знали: тут жоден подих вітру не торкався піщаних дюн.

На півночі здіймалися Гори Чорного Полум’я, місце, де земля не знала спокою. Лавові річки спадали зі схилів, і в їхньому світлі мандрівники могли побачити обриси велетенських тіней. Старі легенди розповідали про древніх створінь, що жили під землею, про духів, що слугували Інферуму задовго до того, як Творець прийшов у цей світ.

П’ять храмів Творця були розкидані по всьому континенту, кожен з них величний і страшний водночас. Їхні стіни пам’ятали молитви тисяч поколінь, але водночас чули і крики тих, хто намагався осквернити їх святість.

Цей світ був не лише землею, але й книгою, кожна сторінка якої була списана кров’ю. У ньому не існувало місця для слабких — лише для тих, хто був готовий прийняти його жорстокість і знайти свій власний шлях серед темряви та світла.

Але найгірше чекало попереду. Десять героїв, що увірвуться в цей світ, ще не знають, що стануть тими, хто або врятує його, або кине у вир знищення.

Бо рівновага — це лише ілюзія. А цей світ давно чекає на зміну.

Вони прийшли, коли світ затремтів.

Десятеро обраних, покликаних голосами, що лунали крізь час і простір, увірвалися в реальність, якої раніше не знали. Вони не обирали цього, і все ж їхні ноги торкнулися цієї землі, а їхні душі вже належали їй.

Їхні покровителі—боги, демони, забуті духи—вели їх різними шляхами. Дехто відчував в собі силу світла, що палахкотіла, мов полум'я на вітрі. Інші ж несли у своїх жилах темряву, що огортала їх, мов другий шкіряний плащ. Але всі вони мали одне спільне—вони були чужинцями в цьому світі.

Їхні серця билися унісон з цим світом, що чекав на відповідь. Вони ще не знали, ким стануть—рятівниками чи знищувачами, слугами божественного порядку чи посланцями хаосу. Але їхні шляхи вже були накреслені.

Цей світ впізнав їх. І він не залишиться незмінним після їхньої появи.

Чим закінчиться ця історія? Куди приведуть пригоди цих героїв?

Ці питання залишаться відкритими, поки світ продовжує обертатися, поки їхні кроки лунають крізь тінь і світло.

Вони прийшли, але ким вони стануть? Хто з них повстане проти зла, а хто обере шлях руйнування? Чи збережуть вони власну волю, чи стануть інструментами тих, хто їх покликав?

Цей світ не дає легких відповідей. Він лише спостерігає, як кожен з них робить свій вибір, як кожен з них змінює хід подій, як рівновага, що трималася віками, починає хилитися.

Зрештою, доля цього світу—це їхня доля. І лише з часом стане ясно, чи стане їхня легенда піснею слави, чи кривавим шепотом у темряві забуття.