Відомі пісні періоду 60-х

Саме в першій половині 60-х закладається міцний фундамент Сингаївського як поета-пісняра. Разом із композиторами він створює поезії, які згодом покладуть на музику та співатиме вся країна. Так, окрім Володимира Верменича — автора легендарних «Чорнобривців», які вперше прозвучали у 1960 році у виконанні Костянтина Огнєвого, у 60-ті роки з віршами поета працювали: Олександр Білаш — один із найяскравіших мелодистів української естради ХХ століття. Ігор Шамо — видатний київський композитор, автор незліченних хітів (зокрема «Києва мій»), Пилип Козицький та інші композитори старшого й молодшого поколінь композиторської спілки України, які долучалися до створення хорових та естрадних творів на вірші молодого поета, за збірками «Земле, чую тебе», «Гроно», «Мої сторони світу» тощо.   Слід назвати декілька дуже відомих пісень на вірші Сингаївіького того часу.

«Безсмертник» — глибока лірична сповідь про стійкість та пам'ять.

«В краю дитинства» — щемливі рядки про тугу за рідною домівкою, написані на основі спогадів про Житомирщину.

«Полісяночка» — світлий, грайливий і водночас ніжний портрет дівчини з його рідного краю.

Сингаївський дивовижно встигав: удень він вичитував чужі рукописи в редакції «Літературної України», а вечорами створював тексти, які за лічені роки стали класикою української естради…

А що співали тоді у світі? Приміром в Європі? Які були там хіти?

У 1960-х роках музичний світ переживав найбільшу революцію в історії попкультури.

Це була доба, коли планету охопила «британська навала» (British Invasion)… Рок-музика перетворилася на голос цілого покоління, а Європа формувала власні унікальні тренди на тлі глобального успіху англомовних хітів.

Поки в Україні Микола Сингаївський писав свої світлі «Чорнобривці», а композитори шукали українську пісенну ідентичність, у світі панували зовсім інші вібрації.

Ось головні феномени й музичні хіти Європи та світу 60-х:

У першій половині десятиліття центр музичного світу перемістився з Америки до Лондона.

The Beatles: Почавши з кавових клубів Ліверпуля, у 1963–1964 роках вони вибухнули глобальним хітом «I Want to Hold Your Hand» і спричинили «бітломанію». Їхні пісні на кшталт «Yesterday» (1965) чи масштабне «Hey Jude» (1968) співали на всіх континентах.

The Rolling Stones: Гостріші, зухваліші, бунтівніші. Їхній гімн незгоді «(I Can’t Get No) Satisfaction» (1965) став маніфестом молоді того часу, яка вимагала змін і протестувала проти лицемірства старшого покоління.

А ще Європа у 60-х активно створювала видатні саундтреки, які ставали всесвітніми суперхітами. Назвемо дещо цікаве і тут. Музика французького композитора Франсіса Лея до фільму «Чоловік і жінка» (1966) із її неповторним вокальним «баба-да-ба-да» стала символом європейської романтики. Апогеєм  же британського кіноекспорту стали заглавні пісні «бондіани» — наприклад, потужна «Goldfinger» у виконанні валлійської співачки Шріді Бассі (1964).

Що  ж спільного і в чому різниця?

Цікаво порівнювати цей контекст: поки західна молодь у 60-х роках піддавалася психоделічній революції, студентським бунтам у Парижі (1968) та маніфестам рок-музики, українська поетично-пісенна культура існувала у своєму, більш камерному, глибоко ліричному просторі (як-от творчість Миколи Сингаївського чи Олександра Білаша). Для західного світу 60-ті були епохою гучного вибуху індивідуалізму, тоді як в українській пісні цього періоду переважала тонка ностальгія, природа, пам'ять роду та одвічна внутрішня туга за втраченим спокоєм…