Знак якості

Його талант помітили найвпливовіші літератори того часу. Ще коли Микола Сингаївський був школярем 8-го класу, він виступав на сцені перед Максимом Рильським. Той взяв і опублікував добірку віршів юнака у великій пресі зі своїм напутнім словом. А коли у 1958 році у Сингаївського вийшла перша дитяча збірка «Жива криничка», її публічно похвалив інший велетень літератури — Михайло Стельмах.

Така протекція в літературних колах означала беззаперечний знак якості.

Сингаївський писав дивовижно щиро, світло, без зайвого штучного пафосу.

Про нього говорили, що він «вмів писати просто, але ніколи — примітивно».

А згодом, за ліричність та мелодійність віршів його прозвали «поліським соловейком». Спілка письменників бачила в ньому нове дихання української лірики.

Та попри молодість, Сингаївський не був новачком. Бо почав друкуватися ще в школі. Спершу в районній затим в обласних газетах. А студюючи в універі, він не просто відвідував пари, а позаштатно працював у редакціях кількох газет, щодня. І так, саме ж щодня, опановув журналістську «кухню»: вичитку текстів та роботу з авторами зсередини.

А посада завідувача відділу поезії вимагала не лише писати самому, а й відбирати чужі вірші, спілкуватися з амбітними (а часто й  густо примхливими) поетами.  Та у Сингаївського було дивовижне відчуття слова, повага до праці інших та лагідний, але водночас  і твердий характер. Це дозволяло йому, як кажуть нині — модерувати літературний процес…

Вже за рік після призначення, у неповні 26 років, його офіційно прийняли до Спілки письменників України, що остаточно закріпило його статус як одного з найперспективніших лідерів нового літературного покоління…