Запам'ятався в університетські часи

Більшість студентів тільки пробували писати перші вірші, а Сингаївський ще у 1958 році на початку студентства вже видав власну поетичну збірку для дітей «Жива криничка»… Видати книжку тоді — не в баню сходити… І, о чудо,  схвальні відгуки на пішли писати самі класики… Михайло Стельмах та Максим Рильський. Та і сталося, що у студентських колах він отримав статус справжньої «зірки».

 От як згадував про цю книгу сам її автор, згодом, у 1986 році…

«В 1958 році побачила світ перша моя збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. За все добре щиро вдячний йому донині. Відтоді прийшло до читача понад сорок моїх книжок — поетичних і прозових. З них — половина для дітей. І нині мене не полишає терпка надія: написати щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача — Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І завжди хочеться бачити себе в ньому, в них — сонячних чистих дзеркалах майбутнього…»[1]

А поки однокурсники фокусувалися на лекціях, Сингаївський працював позаштатним кореспондентом одразу в кількох газетах…

У поетичній спадщині Миколи Сингаївського немає прямих віршованих рядків чи поезій, де б детально описувалася його робота позаштатним кореспондентом. Він розмежовував журналістську рутину й поетичне мистецтво. Хоча в його віршах трапляються метафоричні згадки про «дороги», «безсонні ночі» та «робочі будні»…

Тему своєї ранньої журналістської практики він залишив для прози, інтерв'ю та автобіографічних есе.

«Навчаючись у Київському університеті, я позаштатно працював у редакціях різних газет... Вихід на люди багатьом таким, як і я, початківцям давали районна газета „Радянське Полісся“ та обласна „Радянська Житомирщина“» [2]

[1] М.Сингаївський, Передмова до збірки “Вогненна трава” — К.: “Молодь”, 1986..

[2] Studentam.net.ua.