5. Дві матриці

Нову реальність створять ті, хто в умовах кризи, соціального катарсису вмикають свій творчий потенціал на повну потужність.

Учора під одним з моїх постів на фейсбуці одна з моїх фб-друзів залишила фото зі свої роботи, де вона повністю запакована у захисний костюм лікаря та ось такий коментар: "Отакі в мене робочі дні... А маска і рукавички були завжди, тому я навіть на це не звертаю уваги. Уже звиклося, але як прогнозують, це стане нашою нормою." Я дуже вражена мужністю цієї жіночки. Розумію, який це дискомфорт, коли треба плівкою закрити усі частини тіла, що повинні вільно дихати. І я не лише про ніс та рот та очі. Шкіра - це важливий орган людини, що із зовнішнього середовища також отримує кисень та й інші речовини. Як лікар, вона по своїй роботі не може уникнути обов'язку бути у такому захисному костюмі.

Але зверніть увагу на останнє речення - "прогнозують, це стане нашою нормою". Мене  зразу тривожить такий висновок - і це ж не її слова. Яка картинка у ваших головах вимальовується після прочитання? Що обов'язково настануть інші негативні фактори, що не лише лікарям потрібно так буде екіпіруватись, а й багатьом іншим людям. Або ж - сидіти знову на карантині невідомо скільки часу. А для нашого тіла - сидіння в приміщення на протязі довгого часу - це одне й теж саме, що у скафандрі. Або нас готують до складних умов виживання при польоті на космічних кораблях, або дуже майстерно маніпулюють свідомістю? А думки, як ми вже добре знаємо - потужний інструмент в побудові майбутніх подій. І я, коли читаю такі слова, що буде ще гірше, а за ним ще гірше, то в глибині душі зріє абсолютно нормальний протест. Бо не можливо відступити далі "порогу" свого тіла. Це ж якийсь шантаж садиста. Інформаційний спрут вхоплює своїх жертв і потім робить з людьми все, що йому заманеться. Йому потрібно, щоб ви жили, але приємно спостерігати, як ви мучитесь. І, дивіться, що відбувалося на протязі квітня 2020-го: якщо з цим вірусом досвідчені епідеміологи нам сказали, що повинен випрацьовуватись колективний імунітет, то спрут підкинув ще одне заперечення - а антитіла не будуть працювати, а це буде другий штам, а там ще та ще будуть інші проблеми у прихованій формі. І так будуть робитись вкиди до безкінечності. Та ми й самі зі своєю схильністю аналізувати і шукати примар у тіні дерев, додамо цій інформаційній потворі неправдивих аргументів. Як довго це може продовжуватись? Аж до того часу, як ви оскаженієте. Отже питання, воно вам потрібно? А вашим дітям?

Це була одна реальність - матриця невідворотності від хвороби і покірності перед обставинами.

Розповідаю про інший випадок та й іншу хворобу. Коли я вилікувала гіпертеріоз та багато інших супутніх проблем на КМЕ, я була рада розповідати про його ефективність будь-кому. Я переказувала свою історію друзям, родичам та просто випадковим знайомим. А проблему із щитоподібною залозою я я вираховувала по тим симптомам і зовнішнім ознакам, які й сама колись мала. Потовщена шия у передній частині, злегка очі випуклі, нервовість, надмірний апетит.

Якось я натрапила на людину, яка мала усі ці ознаки, очі були аж занадто "на викоті". Виглядала вона дуже жалюгідно. Жіночка працювала на продажі прикрас в одному з торгових центрів. Моє серце щеміло, коли я бачила й розуміла її фізичні страждання. Та чомусь соромилась почати розмову та розповісти, як саме було б краще й швидше вирішувати цю проблему. В один із днів я таки наважилась порадити цій особі відвідати мого лікаря. Як, зазвичай,  почала стисло оповідати свою історію. Піводячи до того, що ось без операцій, пігулок можно комфортно позбавитись проблеми, і ймовірно хіміотерапії, якщо щитопобіна залоза вже пішла на етап онкології. Продавчиня наче й почала слухати мене, а потім я зрозуміла, що їй не цікавий такий метод лікування. І кожен з моїх особисто перевірених аргументів аж ніяк не додають їй цікавості дізнатися, як можна лікуватися без шкоди організмові. А те, що тіло саме починає боротися з хворобою, вмикаючи усі закладені природою механізми захисту, для неї виявилося просто фантастичною оповідкою.

Я запізнилася. Я була розчарована тим, що занадто довго кружляла, щоб її порятувати. У її очах і словах я бачила лиш те, що вона віддано вірить в спасіння від операцій. А мені було шкода, що вона не знає, що гіпертеріоз має негативний вплив на мозок, на наднирники, на серце. Але ж їх не можна видаляти, бо це життєво необхідні органи. І у процесі розмови я і ця жіночка, наче опинилися по різний бік скляного кордону. У неї своя матриця, де її рятують відважні лікарі, вирізаючи шматки залози. У мене - інша реальність, де КМЕ вмикає мій організм у режим самостійної боротьби за фізіологічну норму. При цьому в її очах я бачила втіху й сліпу надію, що вона вибрала вірний шлях проходження цього уроку на цій планеті. А в моїх очах - розгубленість, що ця людина так по дитячому віддає себе агресивним методам лікування. Я знала, що після операції їй просто знімуть стан рецидиву і на все життя вона буде ковтати гормональні пігулки. Та й багато ще дечого. 

Це була та унікальна ситуація, коли я ясно побачила, що люди можуть знаходитися фізично в одному часі, одній точці та фактично у інших реальностях, що не передають одне одному інформацію або роблять це з деякими складнощами. Це - дві матриці, що опинилися поряд та, які мають протилежні схеми створення (нашими думками) і кінцеву ціль.

І, якщо притримуватись цієї теорії, то Матриця згідно різних напрямків медицини поділена на зони перебування:

1. Осіб, що погодилися отримати найнегативніший досвід перебування у хворобі, які за власною згодою його отримають. Піддослідні кролики теж мають свою корисну місію. Часто пацієнти просто не мають вибору. Протоколи лікування більшості хвороб були прописані більше пів-століття тому і медики не мають права відступати від них. Проблема не у самих протоколах, а у тому, що застарілі та шкідливі види лікування не відбраковуються. Тому що на них зверху наліплена купа надбудов, які лише цементують неправильні підходи. Як, наприклад, хіміотерапія.