1. Оґрунтування

Чому і для чого до нас приходить хвороба?

Я говорю про ті випадки, коли недуга потихеньку пробирається  в організм, вгризається в тіло й бентежить наш страх. Коли явні симптоми болю, дискомфорту сигналізують про безладдя у системі. Чому вона вибирає нас? Я  думаю, для того, щоб змінити наше життя на краще! Здивовані?! Я теж.

Я не один раз спостерігала, як до моїх знайомих повертався дух боротьби та велика віри в свої сили саме тоді, коли вони розуміли, у що вляпалися. І знаєте, комусь достатньо двох чихів і закладеності носа, що зрозуміти, що краще б одягати шапку та затуляти вуха у сиру погоду. А іншим і цього замало. Не помічають дзвіночків. То усю зиму прохворіла людина, імунітет геть упав. То щось довго свербить, то не заживає, а людина махає на те. Та, само пройде. А головне, нічого не змінює у своєму житті. І такий загнаний дисбалансом організм здає позиції, щось страшніше вже у клітинах, крові та атомах пробирається та заповнює окремі органи чорнотою.  А тоді раз – МРТ видав невтішний аналіз.

Я ось що побачила, чим з більшої халепи людина вибирається, тим більше позитиву та оновлення вона тоді повертає собі. Це як авто, що загрузло у багнюці. І його штовхаєш та штовхаєш. А тоді як газоне, як вискочить вперед. І їде попереду усіх інших машин.  Так і з людьми – наштовхнеться хвороба на якогось впертого чоловіка чи дуже цілеспрямовану жінку і тікає, тікає від таких людей. Подалі выд сильних та позитивних. Авжеж, якщо ті схаменуться вчасно. І процес лікування – то лише один етап. Розумники ці, напевно, дотумкали, що одними ліками не обійтися (я зараз маю на увазі усі будь-які дії на організм).

Треба переглядати усе геть: режим дня, внутрішній настрій, відношення до корисної їжі, боротьба із песимізмом, змінити роботу чи вийти із остогидлих відношень. Оцей момент треба добре зафіксувати! А що буде, якщо я!!! Я – буду укріплювати своє тіло вправами, що мені дарують енергію та роблять моє тіло гарнішим. Якщо я  - повірю у те, що з іншим чоловіком (жінкою) буду щасливішим. Або - просто ми з партнером (-кою) переглянемо нинішні особисті відносини і скоректуємо їх до адеватної нормальності - так, щоб було задоволення повертатися додому. Якщо я – знайду роботу, що мені приносить задоволення, а не лише гроші. Якщо я – буду їсти ягідки й морковку замість чіпсів, солодких напоїв та маргаринової здоби. Якщо я – відмовлюся товаришувати з друзями, після зустрічі з якими приходжу додому майже на чотирьох (лапах). Якщо я – зміню своє місце проживання і поїду туди, де більше свіжого повітря і менше шуму й диму від транспорту.  Якщо я – сяду помалюю разом з своєю дитиною замість того, щоб протеревеніти із своєю подругою дві години поспіль. Та просто, якщо я - буду кожного дня проходити 5-10 тисяч кроків і віддеру себе від керма хоча б на вихідні дні.

У кожного – своє це особисте «якщо я», за що вона хотіла б себе поважати. А повага до себе – це вже перша солодка пігулочка, що реально діє!

Я вже не одну людина бачила, що після операції, хіміотерапії та великих проблем із здоров’ям настільки завзято взялася за себе, що через деякий час стала гарнішою та здоровішою, чим була до хвороби. Коли я такий нонсенс спостерігала неодноразово вже, то я прийшла до думки, що організм, це така ідеальна система. Що дійсно ремонтується і, якщо її стабільно навертати на «путь праведний», то вона йде рівненько по шляху своєї долі.

Ось зараз мене зрозуміють ті, хто насправді закохувався до нестями. Коли зустрічаєш людину, то бачиш у ній усе найкраще. Наче над тим, кого любиш ще й німб хмаринкою завис. Милавався і милувався б цією картиною, та й присвячував би йому хвилини свого дорогоцінного життя. Я одного разу примітила такий парадокс, що на кордоні сильних почуттів закохані бачать найпозитивнійший, найсвітліший варіант того, яким повинна бути особистість (об’єкт пристрасті). І ось, коли ми знаходимося у нормі свого психологічного і фізичного зразку, то максимально наближаємось до цього ідеалу самих себе. І закохатися у нас у такий момент найпростіше! А у стані відчаю, хвороби, особистої незграбності  чомусь той ідеал перед нами постає дуже чітким, яскравим, але вкрай недосяжним. І кожен крок до нього спочатку важкий. А чим далі – то легший.

Відмічу, що я, наприклад, до нинішнього моменту спостерігала у собі таку вроджену навичку – якщо бачила людину, до якої мала схильні почуття, а вона мала різні вади, то у голові відкривався  отой зразок «нормальності». Ба, навіть з дитинства була така у голові тирада, що саме мала би зробити ця людина, щоб максимально наблизитись до того «особистісного позитиву». Чесно кажучи, з віком такі моделюючі думки вивітрюються. А замість них там оселяються проблеми і справи буденні. Та, якщо напружити образне мислення, то побачу зараз кожного з вас у "найідеальнішому варіанті". Після знайомства звичайно, бо я не ясновидиця.

Все - заради майбутнього.

Майбутнє – це пряма, що від точки моменту зараз націлена вгору, вперед. Пройдешнє – пряма, що від точки нашого сьогодення націлена назад. А життя без майбутнього – це відсутність нас на прямій у будь-якій точці, що націлена вгору, вперед. Ось так я бачу у своїй свідомості ці поняття. Хоча, якщо заглиблюватися далеченько у роздуми, то, якщо ми не будемо у майбутньому на цій прямій, то ми опустимося вниз на іншу пряму і почнемо проходити там ті уроки, що не засвоїли у площині на вищій сходинці. Але ж так хочеться триматися цієї паралелі тут, бо ми її відчуваємо і усвідомлюємо сьогодні і зараз.

Я тримаю у пам’яті один сон, який мені наснився близько двадцяти п’яти років тому. Я вперше тут його описую. А було тоді мені трохи більше двадцяти. Не кожна дівчина у такому віці фантазує, якою вона буде років у п’ятдесят. Я теж не гадала ніч про що таке. Та один цікавенький сюжет сну запав мені у пам’ять добре: я разом із якимось молодим чоловіком стою біля автомобілю майбутнього.  Важливо було звернути увагу та той автомобіль, який  не просто мав 4 колеса по обидва боки. Там, де розташовані двері - неймовірна модифікація чи то крил, чи то складеної конструкції на кшталт лапок у комахи. Я там уві сні знала добре, що коли ця машина злітає у небо, то ті ноги-крила-конструкції розпрямляються і звичайна машина стає літаючим авто. Я також бачила образ себе самої – натренована жіночка у модному вбранні і доволі впевнена у собі особа. Також я розуміла, що вона, тобто я - ще й має добрі статки, щоб дозволити собі те авто. Про молодого чоловіка – я до сих пір не розгадала. Та, думаю, із настанням цього моменту я точно дізнаюся, кого мало на увазі моє сновидіння.