ВІДГУК ПРО ЛІКАРЯ... або дещо про лікування людей у майбутньому. Передмова

Ця історія трапилась зі мною у 2014-му році. Коли я розповідаю про неї своїм друзям чи випадковим знайомим, то бачу у відповідь  іронічні  посмішки. Хоча ні – звичайно є ті, що вірять і моментально реагують. Вони якнайшвидше беруть номерочок телфону цього лікаря і записуються на прийом.  Але під час лікування та консультації не дуже прислухаються до свого організму. Не знаю, що вони чекають. Щоб печінка їм моргнула, чи - серце, щоб витьохкувало одну із симфоній Моцарта, чи - щоб язик виплигнув до очей  та шльопнув аж до лоба. Мені навіть важко згадати тих пацієнтів, що передзвонили мені після деякого часу після лікування і сказали: «Свєтка, а воно працює. Я реально почуваюся себе набагато краще». Хоча не важливо, що вони мені повинні сказати, головне ж результат - покращення їх здоров'я.

 Я вже давно прийшла до думки, що цю цивілізацію привчили величезною купою експериментів та медичних знущань до радикальних й болючих методів лікування. Коли я захоплено розповідаю про такий метод лікування, на який я натрапила, на мене дивляться, як на фантаста чи мрійницю.

Але те, що я змогла відчути уже після першого сеансу, спантеличило мене. У хорошому розумінні! Деякі знайомі люди турботливо торкаються руки, щиро зазирають в очі і втішають: «Ти, мабуть, дуже вразлива. Ти сама собі надумала. Це просто такий ефект плацебо». Ну, знаєте, шановні! Це ж яким талантом самонавіювання повинна я володіти, щоб на протязі першої доби кардинально зрушити з місця запущену хронічну хворобу. Так сильно, що я навіть фізично відчувала, як моя пухла й збільшена щитоподібна залоза почала втягуватися назад. Так, так, я це відчула у перший же день після відвідин лікаря. Вона стрімко бігла до нормальності! Це ж якого там молекули, атоми, кров і тканини отримали копняка, щоб негайно почати виліковуватись у такій космічній швидкості. І я дивилася на себе у дзеркало і гладила себе по шиї. Це неймовірно! Це неможливо! Я не могла себе настільки запевнити, щоб на протязі доби дійсно відчувати таке ну, не зцілення, але відчутний процес зміни в  зворотній бік від хвороби.

 Чудо чудесне не тривало один день, цей процес лише починався. Ми ж не у фантастичній реальності, де за п’ять хвилин усі болячки розчиняються, як туман. Бо, як і сказав лікар, по такій хроніці треба не один раз пройтися тією технологією. Як утюжком по усім органам «із дегенеративними змінами». Я точно запам’ятала, його вдале порівняння: «хронічне захворювання, це як листковий пиріг – треба лист за листком знімати запалення й дегенеративні зміни».

І що я робила на тому прийомі? А – нічого. Сіла на ліжко-крісло, поклала невеликого розміру апарат  собі у зону сонячного сплетіння і так притримувала. Він скожий на прямокутну коробоку. І все! Так півтори години сиділа, уважно слухала лікаря і абсолютно ні на що не сподівалася. Від тої коробочки тягнувся дріт до комп’ютера, а Оксентій Валерійович уже у програмі дивився на «мальовничу картину мого організму». Можливо, ви чули про комп’ютерну діагностику? Ну, це так щось схоже, але вже інша технологія. Бо  маніпуляції лікаря на моніторі не лише були направлені на пошук глибинної причини, від якої страдала моя «щитовидна». Раз у раз, натискаючи на прямокутник за написом «ок», в окремому вікні відображався діаграмою процес одномоментного лікування саме того органу.

Довго якось згадувала, як же той фільм називається, коли людство поділилося на голодних бідолах і дуже багатих, що користуються най-най технологічними досягненнями. Ну, наче банальний сюжет для кіношної фантасмагорії. Отож, багатії навіть створили собі планету-супутник, де жили окремо від бідноти. Чистенькі, усі гарні, ситі і головне – абсолютно здорові. І от у тому фільмі показана така цікавенька штука. Це модернове медичне ліжко, на яке хворі лягають, автоматично зчитує інформацію з хворих. Будь-який діагноз за кілька хвилин ця машина виліковує. Прямо там на ліжку і від будь-чого, навіть переломи за кілька хвилин прибирає. А пацієнт встає і іде так, ніби ніякої травми і не було. От, знаєте, я так і не згадала назву того кіно шедевру, але я відчула себе героєм цього фільму. Хоча якраз ця від переломів на такій швидкості технологія не лікує. Я так, думаю, поки ще. А за десять років хто знає, як його вдосконалять, оцей вже існуючий метод лікування?

Зізнаюся - раніше я вже неодноразово була піддослідною мавпочкою у руках не чуйних хірургів та інших лікарів. Але саме таке, з приладом на грудях лікування, мене заворожувало. Ніяких маніпуляцій із інструментами, ні пігулок і ніякої мазі. Я інколи заплющувала очі і уявляла, що я у космічному кораблі, а мене лікують спеціалісти, що прилетіли на Землю із майбутнього. Вони уважні, ввічливі і вони дійсно знайдуть причину хвороби і допоможуть. Ах, скільки разів я, згинаючись від болю (щомісяця) благала життя послати мені доброго лікаря, хоча б із нло-блюдечка. Я колись так собі думала, що такого бути не може, щоб дівчина у молодому віці просто терпіла. Нащо взагалі терпіти біль?! Це не природно і не треба. Десь є реальність, де не треба страждати від болю! І я потрапила в неї – через 20 років від того часу, як почала мріяти про міфічно-космічну медицину. А може, я просто людина із підвищеною чуттєвістю?! І те, на що хтось інший махне рукою, я приймаю усіма клітинками свого тіла?! Не знаю, це точно. 

Ой, ну пробачте, це вже якийсь компліментарний підхід, що я така цяця, що порозумнішала у  42-му році життя. Невже? Я свої думки так напружила, що підсвідомість привела мене у потрібний час та у потрібний кабінет? Та ні, як показало життя, краще б я потрапила на це лікування на кілька років раніше. Бо увесь цей час ендокринологи, які знали механізм порушення роботи щитоподібної залози, не знали, як її реально вилікувати і від чого така хвороба трапляється. А усі теорії про причини до сих пір знаходяться на етапі наукових досліджень. Так у чому ж була моя провина, що саме цей недуг звалився на мою шию. Потім я дізналася, яка саме подія змінила не лише стан мого здоров’я.