Глава 7

Ще ніколи Аліса так не чекала часу відходу до сну. Увесь вечір вона поглядала на годинник, і щойно стрілка дійшла до дев'ятої години, Аліса лягла в ліжко.

- Щось ти сьогодні рано лягаєш, - здивувалася мати.

- Тяжкий день, та й завтра напевно буде не краще, - Аліса демонстративно позіхнула.

Знали б її батьки, що на ніч у Аліси запланована зустріч із прабабусею!

Намагаючись скоріше заснути, дівчина гнала від себе всі думки геть, але вони раз за разом поверталися: «Стас переживав, щоб батько не запідозрив його у зраді. Якщо батько запитає охоронця, той розповість, що Стас приїхав із дівчиною. Елементарно! А раптом він вирішить не лікувати Стаса? Хоча, йому це не вигідно – портал закриється. А якщо я не права? А демони? Хіба ж це демони? І де вони мене знають? Разом у пеклі розважалися?»

Нарешті, сон зморив стомлену Алісу, і вона нетерпляче поспішила до тренувальної кімнати, де Божена метала кинджали.

– Сьогодні я убила трьох демонів! - Аліса вирішила з порога приголомшити прабабусю.

Божена промазала - кинджал задзвенів, упавши на підлогу. Жінка приголомшено подивилася на Алісу.

- Вірніше не трьох, а двох, -  Аліса насолоджувалася виразом обличчя бабусі. - Ще одного вбив Стас.

- Як це сталося?

Аліса докладно розповіла про те, як Стас повідомив її про прихід демонів – розвідників, як запропонував свою допомогу, що сталося в лабораторії та про навмисне поранення юнака. Дівчина лише не загострила уваги на зовнішності демонів і не розповіла про те, що один із них сказав їй перед смертю. Вона сподівалася, що прабабуся сама запитає її про подробиці. Тоді вже Аліса остаточно виб'є ґрунт у неї з-під ніг, і отримає відповіді на запитання.

- Жодні лікування не допоможуть закликачу, - задумливо сказала Лукерья. - Воно і на краще - сам смерть свою закликав. Портал закриється.

Аліса здригнулася від цих слів. «Невже, сама того не бажаючи, я вбила Стаса, свого єдиного союзника у світі живих?!» Вголос Аліса нічого не сказала, пам’ятаючи про негативне ставлення Божени до всіх закликачів.

- Я хотіла б дізнатися ще дещо, - обережно промовила Аліса. - Ці демони... Ти зустрічалася з ними? Вони проходили при тобі через портал?

- Ні, - відповіла Божена, твердо дивлячись Аліси у вічі. - Я лише чула про них від своїх попередниць.

- А ці самі попередниці зустрічалися з ними? - наполегливо цікавилася Аліса.

- Я не питала, - зітхнула Божена. - Я лише знала, що через портал прийдуть демони, які принесуть із собою зло.

- Ці демони - люди, - Аліса уважно подивилася на Божену, чекаючи на її реакцію.

- Зло часто ховається під людською маскою.

- Тобто ти не заперечуєш, що це не демони? – недовірливо запитала Аліса.

- Як можу я заперечувати щось, чого не бачила? - Божена розвела руками.

- А раптом це ніяке не зло?! Що, коли я тепер стала вбивцею ні в чому не винних людей?!

- Усі люди винні у чомусь. Ти говорила з демонами?

Божена так підозріло примружила очі, що Аліса вирішила нічого не розповідати про бесіду з вмираючим чоловіком - для себе дівчина вже вирішила, що то були не демони.

- Ні, - якомога чесніше відповіла Аліса.

- Добре, - задоволено промовила Божена. - Не заговорюй з демонами, якщо знову зустрінеш. Твоя справа вбивати їх, а не розмовляти. Збентежити вони можуть твій розум своїми промовами.

Аліса кивнула на знак згоди… «При наступній зустрічі, перш ніж витягувати кинджали, треба буде обов'язково побалакати з прибульцями».

Залишок ночі пройшов у тренуваннях. Аліса могла спокійно обмірковувати зустріч із прибульцями, хвилюватися за Стаса – її тілу не був потрібен контроль. Аліса лише краєм вуха чула, як її хвалить, або виправляє Божена. «Я вбила двох людей! - билася думка у мозку. – На моїх руках кров ні в чому не винних, і неважливо, що моя прабабка вважає, що вони демони… А раптом Стас помре? Як я переживу це?»

Наступні кілька днів Аліса провела як на голках - шматок у горло не ліз, додому поверталася пізно, блукала навколо дерева, де на неї зазвичай чекав Стас. Одного разу Аліса навіть з'їздила до складу, де тренувалася зі Стасом. Степан сказав, що юнак не з'являвся… Аліса не знала, що робити! Зв'язатися зі Стасом вона не могла - Штірліц недороблений не залишив свого номера телефону, і не розповів, де живе. «Може його вже немає в живих?! - Аліса згадала, як отрута від кинджалів поширювалася по венах прибульців з іншого світу. - Але ж Стас не прибулець! Він був упевнений, що батько вилікує».

Коли Аліса вже всерйоз мала намір обдзвонювати морги, щоб дізнатися, чи немає в них тіла юнака на ім’я Стас - він з'явився…

Виходячи з роботи, Аліса звично глянула у бік дерева, і її серце завмерло… Під деревом стояв Стас! Дівчина з усіх ніг кинулася до юнака.

- Я гадала, що ти помер! Як ти? Я так хвилювалася! – випалила Аліса.

Весь цей час Стас стояв, опустивши голову і не вимовляючи жодного слова. Коли він нарешті глянув на Алісу, вся радість кудись схлинула. Щось було негаразд. Стас виглядав змученим та хворим: очі червоні, попелястий колір обличчя, руки тремтять, хитається, як листок на вітрі.