Глава 25

Перед сном Аліса з важким передчуттям вколола палець кинджалом Божени. Їй не хотілося зустрічатися із прабабусею. Як би там не було, Алісі було соромно, за те, що вона наробила. Божена покладала надії на здібного нащадка, а отримала... Аліса, досі не придумала, як розповісти про те, що вона співпрацює з Себастьяном.

Божена зустріла Алісу похоронною мовчанкою. Вона начищала кинджали і не звертала уваги на переминання правнучки з ноги на ногу.

- Давно не бачилися, бабусю, - вирішила порушити мовчання Аліса.

- З чим завітала? - поцікавилася Божена, не відриваючись від кинджалів.

- Із питаннями.

- Лише запитання у твоїй голові! У мене також з’явилися питання.

Аліса вичікувально дивилася на Божену.

- Чи знаєш ти, що Перший зник?

- Він не зник. Себастьян зараз у тілі Стаса, та допомагає мені закрити портал.

Божена кинула кинджал, який просвистів у парі сантиметрів від голови Аліси. Вона злякано відскочила убік. Божена піднялася на ноги і тяжко подивилася на онучку.

- Як ти могла допустити таке?

- Я тут не до чого. Стас хотів убити мене і закликав духів закликачів. Себастьян першим проник у його тіло, і зачинив двері перед рештою. Він хотів мене захистити.

- Захистити? - вигукнула Божена. - Чи знаєш ти, що не можна ні в чому вірити закликачам, особливо Себастьяну?! Йому потрібно було лише тіло, а не твій захист.

- Себастьян жодного разу не підвів мене, - стала на захист Аліса. – Звичайно, він не співпрацюватиме від доброти душевної. Він уб'є батька Стаса, і ми покінчимо з війною.

– Ти не в собі! Опанував Перший серцем твоїм. От і віриш у цю нісенітницю.

- Я не хочу бути такою, як ти! Не хочу бути воїном! Я хочу, щоб закінчилася ця безглузда боротьба. Я не хочу виховувати майбутніх воїнів, хочу бути нормальною, насолоджуватися життям, кохати.

- Кохати?! - усміхнулася Божена. - Ти не бажаєш бути такою, як я? Думаєш, що ти краща, розумніша? Забирайся, і не смій більше мене турбувати. Коли Перший уб'є тебе, ти будеш така сама самотня в кинджалі, як і він колись!

Божена знову кинула кинджал. Вона була дуже розлючена.

Аліса відчула хвилю, яка намагалася вигнати її з кинджала, але відступати дівчина не збиралася. Аліса вирішила довести бабусі, що вона справді краща. Дівчина подумки уперлася в стіну і відкинула її.

- Ти мене не проженеш. Я піду тоді, коли дізнаюся про те, заради чого прийшла.

Божена була вражена - вона явно не очікувала такого повороту. Прабабуся зайняла бойову позицію. Аліса була беззбройна і в незручному одязі. «Себастьян казав, що треба лише забажати… Навколо лише ілюзія».  Наступної миті Аліса стояла навпроти Божени у темно-бордовому замшевому комбінезоні, зручних високих черевиках – знайоме вбрання, з корсетом повним кинджалів.

Прабабуся першою кинулася в бій. Аліса лише парирувала її випади. Вона знала, що не повинна відпускати своє тіло, інакше може поранити, або навіть вбити Божену. «Хай для мене це лише ілюзія, але для бабусі - це цілий світ. Хто знає, чим це для неї все це може скінчитися?»

Божена все наступала і нападала, але ні на крок не наблизилася до Аліси. Часу до кінця ночі було не так багато, і дівчина вирішила, що настав час щось робити. У кілька прийомів вона обеззброїла Божену і прокинула її на підлогу.

Божена задихалася, а Аліса ніби й не помітила поєдинку.

- Ти не моя онучка! – припечатала Божена. – Що ти за демон?

- Бабусю, у мене багате минуле. Нещодавно я дізналася, що це не перше моє життя. Наш світ не єдиний. Ну, це ти сама знала. Колись у якомусь минулому житті мені не пощастило зустрітися з тими демонами, на яких чекають закликачі. Вони вміють керувати душами. Це моє дев'яте життя. Принаймні так вважає Себастьян. Уявляєш, скільки ховається в мені умінь?

Божена дивилася на Алісу і не вірила.

- Я розумію, що навколишній світ тобі недоступний, чи не цікавий, - Аліса згадала, що Себастьяна якраз навпаки він дуже цікавив – він стежив за модою, музикою, мистецтвом. – Ти не дивилася фільм «Матриця»… Так от, Себастьян мене навчив, що світи в кинджалах лише ілюзії. Я можу їх змінювати. І ти теж!

- Змінювати? Але як? Це ж тюрма, прокляття...

- Тобі треба лише побажати…

Аліса простягла руку. Божена задумливо подивилася на онучку, простягла руку у відповідь - Аліса допомогла бабусі піднятися на ноги.

Божена окинула поглядом тренувальну залу, заплющила очі… У кутку кімнати з'явилася піч!

- Цікавий вибір, - промовила Аліса. – Бабусю, ти зрозуміла, що можеш не обмежувати себе лише цією кімнатою. Зроби будинок, садок…

Судячи з очей Божени, що загорілися, вона з нетерпінням чекала відходу Аліси, щоб насолодитися «будівництвом».

- Я твоя онука. Ми сильні, ми можемо з усім упоратися. Я не збираюся впускати в себе воїнів, щоб вони опанували моє тіло і вершили справедливість на свій розсуд. Я сама закінчу цю війну.

- Яке у тебе було питання? - запитала Божена.