Глава 12

Перед святами на роботі була метушня. Складали підсумкові звіти, намагалися навести лад у документації. Алісу цілий день ганяли по кабінетах, не даючи похандрити. А наприкінці робочого дня Марина Львівна нагадала про виступ на свята… «Як можна думати про подібну нісенітницю, коли навколо таке твориться!» - обурилася Аліса.

– Не бачити нам премії, – протяжно зітхнув Олег.

- Чому ти так до мене ставишся? – не витримала Аліса.

- Я намагаюся розбудити тебе, вивести із зимової сплячки, - охоче відповів Олег, посміхаючись. - Ти ніби не від цього світу! Викинь свою макулатуру, одягнися в що-небудь жіночне, будь товариша, адже ти іноді й слова не вимовиш за день! Люди до тебе потягнуться!

Повернувшись додому, Аліса встигла прочитати лише кілька розділів нового роману в стилі «міська фентезі», як сон зморив її. Дівчина з полегшенням побачила вже знайомі дерев'яні двері, та поспішила до Божени.

Цілий день Аліса провела, як на голках, чекаючи вечора, щоб поговорити з прабабусею. Повертатися до кинджалу Себастьяна вона поки що не збиралася. Тому сподівалася приперти Божену до стіни, і вивідати у неї необхідну інформацію.

Прабабуся була не в дусі - запекло метала кинджали і, здавалося, не звернула уваги на появу Аліси.

- Де ти була учора?!

- Не могла заснути, - Аліса збрехала перше, що спало на думку. – На роботі змусили брати участь у святковому заході. От і думала, що там зобразити.

- Ти мусиш думати лише про те, як убити заклиначів.

- Я вже казала, що не маю наміру цього робити! - Аліса ледве стрималася, щоб не проговоритися, що не хоче поміщати їхні душі в кинджал.

Божена промахнулася, і кинджал впав на підлогу. Аліса приготувалася до бурі.

- Ти розумієш, на що прирікаєш наш світ, своїх рідних, своїх майбутніх дітей?! - розлютилася прабабуся. – Думки твої заважають тобі. Дозволь увійти в тебе воїнам, і вони все закінчать, якщо ти не можеш убити.

Аліса похитала головою, не сприймаючи ідею Божени.

- Щось не так у тобі… Воїни не повинні відкидати своє призначення.

- Ти в'язень кинджала, невже того ж ти хочеш і для мене?! – не витримала Аліса.

Божена здригнулася і, не вірячи, запитала:

- Хто розповів тобі?

Аліса встигла пошкодувала про свій спалах, але слів, що вилетіли, вже не повернеш:

- Себастьян…

- Так і знала, що без цієї падлюки справа не обійшлася! - виплюнула Божена. - Ти хоч знаєш, кого слухаєш?

- Він - перший закликач.

- Отже, і це, розповів, - похитала головою прабабуся. - Що ще?

- Більше нічого. Я так і не дізналася нічого про портал. Можливо, тепер ти розкажеш мені. Нема сенсу приховувати від мене цю інформацію.

- Ти маєш знати лише те, що портал знищить наш світ! Демони вийдуть з нього і будуть нести руйнування та смерть.

- Цього замало. Я маю у всьому розібратися, - похитала головою Аліса.

- Дурне дитя! - закричала Божена. - Я почекаю, поки ти схаменешся. Сподіваюся, що не буде надто пізно.

Алісу викинуло зі сну. Ковтаючи ротом повітря, вона відчувала присмак гіркоти. «Сильно я розлютила прабабусю!»

На роботі поглядали зі значенням – «не підведи відділ». Погода була жахлива, сніг йшов не припиняючись, температура скакала, то перетворюючи землю на брудну квашню, то на замерзлу ковзанку. Тому, коли подруги зателефонували і покликали Алісу в нічний клуб у вихідний, трохи розслабитися, посекретничати і, можливо, познайомитися з якими-небудь «милими» чоловіками, Аліса погодилася. До того ж батьки знову поїхали відпочивати у далекий палкий Єгіпет і щодня дзвонили, своїми оповіданнями змушуючи заздрити білою заздрістю.

Цілий тиждень Аліса засинала... і просто спала. Тренувальна кімната більше не снилася - Божена дотрималася обіцянки. Аліса, сама того не чекаючи, відчула самотність.

«Я обіцяла собі більше не зустрічатися з Себастьяном. Але бабусю,… ти сама змушуєш мене це зробити, - переконувала себе Аліса. – До інших воїнів я не піду -  досить з мене знайомств із мертвими родичами. А от про портал необхідно дізнатися». Тяжко зітхнувши, Аліса вколола палець срібним кинджалом, і лягла спати.

Нічого не змінилось: ті самі двостулкові двері, той самий коридор, та сама кімната. Себастьян лежав на шкіряній софі, читаючи книгу. Чоловік не звертав уваги на Алісу, чим вона і скористалася, щоб добре його розглянути. Цього разу на Себастьяні були шкіряні штани сливового кольору, темно - сіра шовкова сорочка, чорний піджак, і чорні напіврукавички. «Як можна одягатися наче папуга і виглядати так вишукано. Напевно, вся справа в тому, що «не важливо який одяг, важливо, як його носити». От я б точно виглядала безглуздо, а Себастьяну дуже йде такий стиль».

- Надивилася, душенько? - поцікавився Себастьян, перевертаючи сторінку книги. – Не хотів позбавляти тебе насолоди. Розумію, що у твоєму повсякденному житті не часто зустрінеш такого чоловіка, як я.

«Ну ось, знову. У мене вже руки сверблять, щоб вчепитися в його самовпевнену фізіономію. Може, дарма я вирішила його відвідати, - Себастьян викликав у Аліси жахливе роздратування та незрозуміле почуття небезпеки. - Можливо, це вроджене перед усіма закликачами? Хоча зі Стасом подібного не було. Треба тримати вухо гостро».