Глава 5

Як тільки Аліса заснула, то опинилася перед уже знайомими дверима. «Ось і доказ, що це був не просто сон. Не може повторно наснитися те саме». Зітхнувши, дівчина попрямувала до тренувального залу. Божена вже чекала на неї. Жінка розставила мішені, розклала кинджали на столі і методично метала їх, щоразу потрапляючи в ціль. Аліса дивилася на Божену із захопленням. Здавалося, що жінка аж ніяк не втомилася, а метання ножів дуже просте заняття.

- Все, що тобі потрібно, вже в тебе є, - промовила Божена, не повертаючись у бік Аліси і продовжуючи кидати кинджали. - Тобі тільки треба відкрити приховані сили. Твій ген воїна містить знання та вміння всіх попередніх поколінь. Тобі треба лише згадати все - в цьому я тобі допоможу.

- Для початку, я хотіла б дещо тобі розповісти, - прокашлявшись, вимовила Аліса. – Сьогодні я зустрічалася із закликачем, Стасом. Він прийшов повідомити, що портал відкрився і, щоб укласти зі мною угоду.

- Яку угоду? - здивовано запитала Божена, припинивши метання кинджалів.

Аліса переказала розмову зі Стасом, наголосивши на тому, що Стас не хоче ворогувати з родом воїнів і не підтримує батька.

- Ти правильно зробила, що прийняла його допомогу, - схвалила Божена. – Ворога треба вивчити, щоб потім його було легше вбити. Не розповідай йому про мене, про наші тренування, про все, що пов'язано з кинджалами, і не дозволяй йому підібратися до тебе.

«Спокій, шлунок мій, тільки спокій. Не бабуся, а якийсь маніяк!»

- Візьми кинджали, розглянь їх, відчуй їхні душі у своїх руках, - наказала Божена. - Почуй їхні голоси.

Аліса покірно  підійшла до столу з кинджалами. «Кількість божевільних навколо мене зростає у прогресії».

– Хто їх зробив? Чому вони всі різні? – вголос запитала Аліса.

– Їх створили воїни. Дванадцять поколінь, дванадцять кинджалів. Ти теж створиш свій колись.

– Я? - здивувалася Аліса. - Я не вмію!

- Справа не в умінні. Якось я сильно поранилася - траву косила, та косою по нозі влучила. Лягла я спати, а кров просочується навіть на простирадло через пов'язку. Прокинулася я, а крові ніде немає – лише тримаю в руках свій дванадцятий кинджал, - усміхнулася Божена. - Я не пам'ятала, як його зробила, але це було попередженням...

- Попередження про що? - пошепки запитала Аліса.

- Про те, що смерть моя близько, - спокійно відповіла Божена.

- Чудово! – брови Аліси піднялися вгору. - Тобто перед смертю мене повідомлять - час зробити кинджал! А кров куди поділася?

- Ти ставиш багато запитань, - роздратовано мовила Божена. - Ніч не нескінченна. Настав час зайнятися нам навчанням.

- І що мені робити?

Божена виразно подивилася на кинджали.

«Гаразд, Божена – Йода, буду слухняною ученицею маніяка».

Аліса почала перебирати кинджали. На жаль, а може на щастя, нічого вона не відчула, хоч і намагалася прислухатися до себе. Тоді дівчина просто взяла кілька штук кинджалів, і підійшла до мішеней. Вона примірялася і послала один із них у ціль. Несподівано для себе, Аліса потрапила. А потім ще, і ще...

- Святі небеса! Ти бачила? Я влучила!

- Дуже добре, - похвалила Божена. - Я ж казала, що знання вже є в тобі.

У Аліси було таке відчуття, ніби вона вже робила подібне, як із їздою на велосипеді. Тіло діяло саме собою, немов за закладеною програмою. Дуже дивне відчуття!

Далі Божена запропонувала спробувати основні елементи боротьби. І тут Аліса не підвела - швидко схоплювала нову науку.

- Не чекала я такого, - задоволено здивувалася Божена. - Сильна в тобі душа воїна. Ніби навчалася ти вже раніше.

- Ти ж сама казала, що в мене вже все закладено, - зраділа Аліса.

- Казала, щоб підбадьорити. Сама я довго осягала вміння воїна. Багато чого не виходило, а ти не зробила жодної помилки, жодного разу не схибила, жодного разу не оступилася… Час тобі прокидатися. Будь обережна і не довіряй нікому.

Прокинувшись, Аліса прислухалася до себе. Сонливості не було, втоми від тренування теж.

-  От якби можна було так до іспитів в інституті готуватися!

Тут дівчина згадала, що сьогодні на неї чекає ще одне тренування - зі Стасом. Швидко схопившись з ліжка, Аліса почала збиратися. Кинджали були складені в рюкзак, туди ж відправився спортивний костюм.

- У мене сьогодні перше тренування, - нагадала Аліса батькам, на ходу допиваючи каву. - Буду пізно!

На роботі все було як завжди - Алісу кинули на барикади, підписувати договір про купівлю десяти комп'ютерів. Здавалося б, що може бути простіше... Для візування договору були потрібні десять підписів: двох начальників відділу Аліси, начальника відділу, для якого купуються комп'ютери, двох бухгалтерів, начальника відділу розподілу фінансів, двох юристів, головного інженера та директора! Кожен із цих посадових осіб мав свої особливості.

Один із начальників Аліси завжди обурювався: «Ну, навіщо їм ще комп'ютери?! Ти з ними телефонувала? Їм точно треба десять комп'ютерів, може п'яти вистачить?» Другий начальник: «А чому вони вирішили купувати комп'ютери саме цієї фірми? У мене є один магазин на прикметі, там за ті ж гроші оформлять п'ятнадцять комп'ютерів іншої фірми. Десять їм віддамо - нехай радіють, а п'ять відкладемо на склад. Потім по іншій накладній проведемо»...