Вже на роботі Аліса розмірковувала, що заспокоюватись, мабуть, зарано: «Десь тиняється божевільний, який до казки с кинджалами ставиться дуже серйозно. Сон із Боженою можна викинути з голови. Поріз цілком міг з’явитися сам собою. Треба увечері оглянути ліжко - можливо, там щось негаразд… Хоч я й люблю містику, але лише на сторінках книг, чи в кіно».
Поговоривши з собою та заспокоївши шлунок, Аліса віддалася роботі. Сьогодні, навіть нудна робота приносила дівчині радість - все було таким звичним, спокійним та реальним!
Алісу викликали на прохідну, щоб вона пояснила, як формувати звіт про працівників і відвідувачів, які пройшли за добу.
Алісі пощастило – сьогодні на зміні була Анюта, мати-одиначка. Вона ніколи не обурювалась, спокійно сприймала критику, вчитися особливо не хотіла, але й запам'ятовувала все з першого разу і потім могла розповісти своїй зміні.
«Виховуючи самотужки сина-підлітка ще й не такому навчишся», - вирішила Аліса.
На підприємстві працювало багато чоловіків – одружених та не дуже. Своїм обов'язком вони вважали позагравати з будь-якою привабливою жінкою. Анюті пощастило... Оскільки вона чергувала на прохідній, весь цей чоловічий потік проходив через неї, як мінімум двічі на день.
Оскільки Алісі сьогодні теж пощастило опинитися на прохідній разом із Анютою, їй теж трохи перепало від чоловічих загравань…
- Анюто, ми вивозимо яхту з цеху! Хочеш подивитися? А, ти не одна…
- Я теж хочу подивитися на яхту, - радісно повідомила Аліса.
Далі був огляд чудо-яхти з внутрішнім оздобленням з червоного дерева. Цеховики не розкрили таємницю того, кому вона належить, лише тонко натякнули на олігарха із Дніпра.
- Анюто, мені треба вивезти шість цистерн пального, але у мене накладна лише на п'ять, - заглянув у віконце мужик із червоним носом у кепці. - А, ти не одна…
Аліса знала, що на підприємстві йде своє життя з вивозом і виносом всього, що погано лежить – звикли люди так працювати ще у дев'яності і так і не відучилися.
- Дівчата, я їздив на рибалку – риби наловив... Три відра, - швидко зорієнтувався мужик. - Тараньки насушив... Чи будете?
- Будемо, Тарас Олегович, - розсміялася Анюта.
У віконце відразу пірнув пакет із рибою.
- То що там із моїми цистернами?
- Проїжджай, - махнула рукою Анюта.
… На робоче місце Аліса повернулася з пакетом тараньки, пачкою печива, двома шоколадками та банкою меду.
Вийшовши на вулицю по закінченні трудового дня, Аліса примружилася від задоволення, дивлячись на ніжні промені сонця. Прекрасна пора року – золота осінь. Вже немає виснажливої літньої спеки, але й пронизливого холоду ще немає. У Аліси завжди було відчуття, що в цю пору року літо ніби ніжно прощається з природою, гладить по голові, обіймає: «Не переймайся, я скоро повернуся».
Але радість дівчини швидко закінчилася, коли вона побачила Стаса.
- Що ж, чим раніше, то краще, - дівчина рішуче попрямувала у бік юнака, маючи намір пояснити йому, що у казочки вірити не варто.
Останнім часом, коли комп'ютери та Інтернет стали абсолютно доступними, все більше молоді поринало у віртуальні світи. Заводили собі друзів: ельфів, фей, чорних лордів... Звісно, з ними було набагато цікавіше, ніж із реальними: спільні інтереси, облоги, данжі... Такі ігромани переставали виходити на вулицю, забували поїсти, помирали від довгого сидіння перед монітором. А деякі, як Стас, починали вірити в реальність ігрового сюжету - вони починали плутати реальність та вигадку. Усе це і хотіла донести Аліса до юнака.
- Ти їх взяла, - з усмішкою промовив Стас, не давши Алісі нічого сказати.
- Звідки знаєш? - здивувалася дівчина, забувши приготовлену промову.
– Портал відкрився. Мій батько щасливий.
- Почекай-но, твій батько? - нахмурилася Аліса. - Що я пропустила в цьому маренні?
- Ти ще не віриш? – здивувався Стас. - Чому ж тоді взяла кинджали? Невже хотіла довести, що все, що я розповів тобі - вигадка?
- По-перше, ти мені нічого не розповів, - похитала головою Аліса. – Якби не розмова з моїми батьками, то я не зрозуміла б, про який портал ти зараз говориш. По-друге, мені здавалося, що ти загрався в комп'ютерні ігри. Тому я взяла кинджали, щоб переконатися, що все це казки. Я взяла їх, і нічого не сталося!
- Звичайно, тобі нічого не сталося, - засміявся Стас. – Від твого контакту з кинджалами відкрився портал. Він відкривається у певному місці, тобто в лабораторії мого батька. Особисто тобі жодних знамень і не мало бути.
Сказати, що Аліса була в шоці – нічого не сказати. Її ніби курним мішком по голові стукнули з-за рогу!
- Так… Мені б хотілося дізнатися твою версію історії про вічну війну, портали, демонів, тощо. Ходімо!
Заплутані і неприємні історії найкраще вислуховувати за чашкою кави з чимось смачним і солодким. Від співробітниць Аліса дізналася, що неподалік їхньої роботи відкрилося кафе зі свіжою французькою випічкою. Ось його дівчина і вирішила випробувати.
Влаштувавшись у затишному кафе на літньому майданчику, Аліса сьорбнула каву і приготувалася слухати.