Глава 2

Яке ж раніше було спокійне життя! Відтепер усі думки Аліси крутилися лише навколо кинджалів. Вона тремтіла щоразу, як дзвонили у двері, не знаходила собі місця на роботі: «Коли вже прийдуть із органів, та висунуть мені звинувачення? Може розповісти кому-небудь? Еге! Сама вляпалася, не варто тягнути когось слідом. Накликала собі пригод на голову, чи на інше місце?»

Виклик у відділ кадрів змусив Алісу відволіктися.

- Алісонько, він не працює! - проридала в трубку Стапаніда Миколаївна.

- Хто у вас не працює?

- Комп’ютер…

Більшого Алісі добитися не вдалося. Довелося йти до начальниці відділу кадрів власною персоною.

Степаниді Миколаївні було вже сімдесят два роки. Весь відділ, що складався з «дівчат» років на п'ять - десять молодших за начальницю, тримався саме на ній. Степаніда Миколаївна мала справді рентгенівський зір: одна помилка в документі - особливо орфографічна - каралася анафемою на весь відділ нещасного. А якщо врахувати, що документи мали бути надані в письмовому вигляді, а не в друкованому - у жодному разі! А пронумеровані бланки видавалися під розпис...

Аліса вперше за свої двадцять п'ять років дізналася, що існує «матроска» – трафарет для письма! Колеги подарували її дівчині після того, як вона зіпсувала два бланки, а Олег, співробітник, не зміг виїхати у відпустку за кордон - Степаніда Миколаївна відмовилася видавати ще бланки для відділу.

Але прогрес не стоїть на місці. Дістався він і до відділу кадрів. До кабінету Степаніди Миколаївни поставили комп'ютер...

Його налаштування та налагодження доручили Алісі, як найвиннішій перед відділом - бланки, відпустка. Тепер номер телефону дівчини стояв у Степаніди Миколаївни на швидкому наборі на першому місці, перед дітьми, онуками та швидкою допомогою.

- І що у вас не працює? - поцікавилася Аліса, проштовхнувшись до столу начальниці відділу кадрів через заслін із співчуваючих «дівчат» - співчуваючих начальниці, а не Алісі.

«Комп'ютер увімкнено - вже легше, - відмітила Аліса. - Ще вчора мене викликали, бо Степанида Миколаївна не могла знайти кнопку включення. А тут вже прогрес!»

Аліса витратила цілий день, щоб написати докладну інструкцію для запуску необхідних відділу кадрів програм. Вона включала і опис круглої кнопки на великій прямокутній коробці, що стоїть на підлозі і те, що вона повинна загорітися - ні, ні, засвітитися синім світлом, і те, що ця сама прямокутна коробка повинна почати гудіти.

Степаніда Миколаївна урочисто поправила окуляри, взяла до рук інструкцію Аліси та почала зачитувати:

- Візьміть мишку..., - жінка взяла комп'ютерну мишу за провід і підняла її над столом. - Наведіть її на картинку з відкритою книжкою та клацніть лівою кнопкою правим вказівним пальцем двічі…

Степанида Миколаївна слухняно спробувала виконати дані дії. У Аліси від жаху волосся стало дибки на голові: «Це ж який мені талмуд доведеться написати?»

Найголовніше, що показати так, щоб Степаніда Миколаївна все запам'ятала в Аліси не виходило. Здавалося, що далека для жінки інформація просто не зберігається в голові, на відміну від двадцяти п'яти рецептів випічки на розсолі.

Поспіхом переписавши інструкцію про роботу з мишею, Аліса зрозуміла, що тепер їй доведеться тренувати Степаниду Миколаївну робити два швидкі кліки…

Після чергового нервового дня Аліса вийшла з роботи і побачила Стаса. Він стояв у тіні великого дерева, засунувши руки в кишені джинсів і розслаблено опершись на стовбур. Раніше Аліса не помітила б юнака, поринувши у свої фантазії, але зараз, загострене почуття тривоги змушувало помічати все навколо. Побачивши Стаса, дівчина з одного боку зраділа, що її «очікування» винагороджено, а з іншого - страшно розлютилася за те, що цей хлопець порушив її спокій. Аліса попрямувала до дерева.

- Що це за жарти? – розгнівано накинулася вона на Стаса. – Навіщо ти приніс мені коробку зі зброєю?

- Виходить, ти її відкривала, - спокійно констатував Стас. – Але не брала до рук кинджали.

- Звісно, ​​не брала! Я ж не хочу, щоб на них знайшли мої відбитки.

- І все-таки, ти мусиш їх взяти.

- Знаєш що, - примруживши очі, відповіла Аліса, - я поверну тобі твої кинджали і можеш брати їх у руки, скільки влізе.

- Так не піде, - насупився Стас, і провів рукою по волоссю. - Ти зобов'язана взяти їх у руки.

- Зізнайся, ти божевільний?

Їй здавалося, що вони зі Стасом розмовляють різними мовами. Так іноді вона почувалася, коли обговорювала із подругами вечір вихідного дня. В ході обговорення з'ясовувалося, що Аліса розповідала сюжет книги, а подруга - про вечірку в нічному клубі.

Несподівано Стас схопив Алісу за лікоть, і потяг її до найближчого підворіття.

- Що ти собі дозволяєш?! - обурювалася дівчина, намагаючись висмикнути руку.

Не звертаючи уваги на смикання Аліси, Стас затягнув її за ріг, подалі від людських очей. «От і все! Зараз цей божевільний шпирне мене кинджалом - у нього їх вистачає, і прощавай моє тихе спокійне життя!» Приперши Алісу до стіни, Стас схилився, і вона побачила загрозу в його сірих очах. Страх паралізував її, кричати не було сил, тільки замружитися. Відчувши на своїх губах поцілунок, Аліса ніби пірнула у вихор енергії, який пульсував між ними. Стас відпустив її так само несподівано, як і накинувся. Аліса задихалася, в очах миготіло. Такого з нею ще ніколи не було.