Дещо не зміниться

Немезіс-01 відрізнявся від всіх своїх співродичів максимально. Починаючи з того, що не був він ні Немезісом, ні першим за порядковим номером. Лінгвістичний парадокс прямо на центральній вулиці земної столиці на Сатурні, що і земною-то залишалась тільки в історичних паперах. Розумні істоти мають схильність збиватись в групи з собіподібними, уникати чужинців... але тільки там, де досі липко на шкірі відчувається небезпека. В нових колоніях, що тільки розбудовуються, приймають хоч якийсь вид.

Там, де цивілізації давно проникли одна в одну, проросли корінням, змішались, - в центральних квадрантах Конгломерату, - все було зовсім інакше.

Немезіси почали будувати ледь не з миті утворення Конгломерату. Станції на безіменних супутниках, які перебирали собі нову назву, що відрізнялась лише порядковим номером. Колись так було зручніше, ніколи було вигадувати нові назви. Простіше клепати по шаблону, змінюючи один символ. Конгломерат створювався і розбудовувався стрімко.

Коли кількість Немезісів перевалила за сімдесят, це вже стало просто постіронічно смішно. Кепу навіть колись видалось бути присутньою на якомусь з мітингів, де на залихвацьке «І назвемо ми нову станцію...» доповідача тисячний зал відповів хоровим – «Немезіс». Бо як же ще.

Якщо хтось і хотів отримати унікальну назву для своєї станції – шансів на це вже не лишилось.

Немезіс-01 станцією не був.

Це радше був центральний офіс.

Сплав скла, заліза і бетону, що врізався гострим кутом прямо в небо. Але довго на нього дивитись сонячного дня було неможливо – очі різало відблисками. Кеп прикрила очі долонею, мружачись. На рідних деранських теренах світило не було таким жорстоким, та й жили вони переважно під землею. Сонячні дні були для неї майже мукою.

Хотілось в відкритий космос.

Додому.

Кеп спинилась, окидаючи поглядом Немезіс-01. Площа перед будівлею була заповнена людьми. Над натовпом світились транспаранти, переливались діодними відблисками. Кеп всміхнулась. Дещо не зміниться ніколи. Завжди будуть протести. Завжди будуть незадоволені. Люди завжди будуть об’єднуватись за те, що вважають правильним. Абсолютно різні люди, з абсолютно різних світів.

Цікаво, яка кількість протестувальників на цій площі була по різні боки на мітингу, що відбувався тижнем раніше? Активісти – то специфічна категорія людей. І часто відстоюють вони більш ніж одну думку. Так одні й ті ж самі люди можуть пікетувати одне одного на мітингах щодо екології. І стояти пліч-о-пліч на пікеті центрального офісу Конгломерату.

- Малий, а за що стоять? – запитала кеп.

Йому на вигляд було років десять, хоча по факту існував він на цьому світі не більше декількох тижнів. За візуальну складову для цього корпусу було взято земну дитину, але відрізнити кіберпомічника від живого хлопчика було не складно. Індивідуальний дизайн можна було налаштувати який завгодно, він міг світитись хоч весь всіма кольорами райдуги. Проте у кепа були заводські налаштування. І помічник мав цілком собі «земний» вигляд.

В старих колоніях подібних помічників використовували часто. Така собі хитрість, коли немає змоги перебудувати інфраструктуру так, щоб вона відповідала потребам всіх розумних істот. Інакше деякими сервісами не змогла б користуватись і сама кеп. Не говорячи вже про представників менш гуманоїдних рас.

- Вимагають прийняти поправку Р2-765, - відповів помічник, підіймаючи голову.

- Досі?.. – ніби сама до себе промовила кеп.

Поправка Р2-765 до закону про розумні раси стосувалась... Штучного Інтелекту. А саме говорила про необхідність визнати Штучний Інтелект С-модифікації та вище неорганічною формою розумного життя. Після проведення індивідуальних тестів, звісно. Навіть ідентичні нейромережі розвивались дещо по-різному, і кожна модифікація ШІ починала майже з нуля.

Такий собі аналог дорослішання у людей.

Їх теж не допускають до прийняття самостійних рішень до певного віку. Що разом з тим означає і здачу пари-трійкі різноманітних екзаменів.

Ця соціальна дискусія велась десятиріччями.

Кеп пам’ятала її ще з перших років навчання, один з її одногрупників підіймав цю тему регулярно. І жодного разу це не було повноцінно «до слова».

Як того разу, коли хлопець плюхнувся на лаву перед деранкою, разом з заявою:

- Слухайте, ну це вже всі рамки переходить!

Деранка підняла голову, увінчану двома парами рогів. Точніше їй вже хотілось би вірити, що їх було чотири. По факту від нижньої пари виднівся тільки краєчок, ледь помітні нарости на вилицях, що будуть рости ще декілька років. Щоб стати повноцінною парою рогів десь ближче до її повноліття.

Його звали Родрік. І знайомі вони були виключно поверхово. Проте Микола, що звично сидів справа від деранки, навіть кивнув, вітаючись. Він в їх парі завжди відповідав за комунікацію.

- Що сталось?

- Та омежці, - Родрік хитнув головою, - такими темпами навіть ШІ буде тут якісь права вимагати.

- Технічно, - подала голос деранка, - коли нейромережі стануть повністю самостійними – вони матимуть право, - вона хмикнула, реагуючи на власну тавтологію, - на всі права, як представники розумного життя. Неорганічного і штучноствореного, проте...

- Ой, Крані, не нуди, - відмахнувся Родрік.

Деранка ледь помітно смикнула бровою. Мікровираз, який неможливо помітити, якщо не знати, куди дивитись. А от Микола звучно цокнув, кинувши скоса погляд на подругу. Проте зовнішньо деранка свого незадоволення не показала.

На минулій же лекції проходили, на культурології!

У деранів не заведено використовувати імена. Звати їх за ідентифікатором, що вони обирають для полегшення комунікації з представниками інших рас, це те ж саме, що й звати людину за номером її айді-карти. Як мінімум не ввічливо, як максимум... дурня якась.

- Та й фіг з ними, з ШІ, - Родрік хитнув головою, - такої дурні у нас не буде. То в сусідніх квадрантах під ліберальну повістку прогинаються, - він закотив очі. І через мить нахилився через стіл до деранки та її друга, і заговорив тихіше, - але омежці, прости господи! Вони ж тварини. Буквально.