Розділ 22

Як же добре бути з коханою людиною, відчуваєш себе вільним і таким щасливим. А серце аж виривається з грудей при кожній зустрічі. Здається є сотні причин, щоб сміятися, але завжди знайдеться одна, щоб поплакати.

Минув тиждень від дня примирення Злати й Андрія, зовсім ніщо для закоханих, для яких час летить швидше, ніж в інших. Суботній ранок подарував Златі теплі сонячні промінчики, які витанцьовували на обличчі ще сонної дівчини, лоскотали її і водночас ніжно пестили шкіру. Злата посміхнулася й нарешті розплющила очі і аж зажмурилася від яскравого світла, яке вривалося до кімнати. Олега вдома не було й дівчина полегшено зітхнула. Цікаво, де він пропав в таку рань? Глянула на годинник - пів на дванадцяту. «Нічого собі рань. Та це ж уже обід. Довго ж я спала», - промайнуло в думках. Завібрував телефон, телефонував Андрій, Злата швиденько підняла слухавку і заспаним голосом промовила:

 ⁃ Алло.

 ⁃ Ти, що ще спиш, соня?

 ⁃ Я не соня, просто сьогодні так вийшло.

 ⁃ Ой, та все, не виправдовуйся. У мене є пропозиція, на сьогоднішній вечір, точніше навіть запрошення на одну круту вечірку нашого універу.

 ⁃ Та ні, може не підемо? У мене зовсім не клубний настрій.

 ⁃ Не видумуй, піднімемо тобі настрій ще до вечірки.

 ⁃ Ну ок тоді.

 ⁃ Я знав, що ти погодишся.

 ⁃ А мене є вибір?

Андрій проігнорував питання й продовжив далі говорити, але Злата його вже не слухала, бо обмірковувала, що вдягнути і як пояснити Олегу свою відсутність вночі.

 ⁃ Злато, алло, ти чуєш?

 ⁃ Що? - наче виринула з трансу. - Чую. 

 ⁃ І що я сказав?

 ⁃ Андрію, перестань, я все зрозуміла.

 ⁃ То добре, бувай.

І просто вибив, немає ніякого завершення типу: кохаю або цілую.

Хіба закохана людина не говорить таких слів, а хлопець попрощався, наче з другом. «Так, стоп, не накручуй себе знову, краще йди готуватися до вечірки, бо ти маєш там затьмарити красою всіх, зрозуміла», - подумала Злата.

***

 ⁃  Мені немає, що вдягнути ! - в розпачі вигукнула дівчина, глянувши на купу одягу, яка валялася на підлозі і дивані.

Злата ледве не плакала, дивлячись на свої вже старенькі речі, грошей на нові не було, тому доношувала ще те в чому ходила в школу. Добре хоч не поправилась, а то був би повний жах. Вирішила приміряти сукню, яку одягала на День святого Валентина ще у дев’ятому класі. Швидко скинула з себе домашній одяг і зробила спробу застібнути блискавку на спині. Проте, от прокляття, вона ніяк не хотіла защіплюватися, якщо сильніше потягну, то ще зламаю блискавку, а цього робити аж ніяк не можна, тому терпляче зробила ще одну спробу.

 ⁃ Може я зможу допомогти?

Голос пролунав так раптово, що дівчина аж підстрибнула. Біля дверей стояв Олег. «Як довго він тут? Невже бачив як я переодягалася?»,- посипалися думки.

 ⁃ Ти...ти мене налякав, - затинаючись проговорила Злата.

 ⁃ Вибач.

 ⁃ Як довго ти тут?

 ⁃ Достатньо довго, допит вже завершено?

 ⁃ Ти повинен був сказати.

 ⁃ Злато, заспокойся, не такі ми вже і чужі.

 ⁃ Але...

Злата не встигла договорити, як Олег опинився поряд і, обнявши за талію, повернув до себе спиною.

 ⁃ Я тобі допоможу,- прошепотів на вухо.

Злата нервово ковтнула і аж затремтіла коли відчула пальці хлопця на своїй спині. Він ніжно виводив узори на її шкірі.

 ⁃ Ти вся тремтиш, Злато, ти мене боїшся?

 ⁃ Ні, - захриплим голосом, прошепотіла дівчина.

«Мені ж зараз дах знесе, чому я так хочу, щоб Олег мене поцілував. Це ж неправильно, що мене до нього так тягне, у мене є хлопець і я його кохаю. Чи може не кохаю? Так, геть ці думки, у тебе є Андрій, а Олег лише друг, зрозуміла, друг», - думала Злата, коли руки Олега мандрували її спиною.

 ⁃ Ти скоро? - запитала можливо зарізким тоном.

Хлопець перестав до неї доторкатися і швидко застібнув сукню.

 ⁃ Ти кудись ідеш?

 ⁃ На вечірку, - сказала, наче відмахнулася.

Олег навіть не запитав з ким, бо вже кілька днів знав, про Злату і Андрія. І якщо дівчина з ним щаслива, то він не буде заважати їх щастю.

***

Вечірка була в самому розпалі, коли Злата ввійшла до клубу. Взагалі в таких місцях дівчина ніколи не почувала впевнено, наче чогось постійно боялась, не наважувалася поринути з головою в танець і розтаяти під запальну музику. Тому вона швидко озирнулась довкола в пошуках підтримки, тобто Андрія, але його ніде не було. Раптом в Златі, наче прокинулося погане передчуття, здавалось, що воно душить її і змушує йти чим швидше додому, подалі від гучної музики і п’яної молоді. Аж, хтось різко обхопив її талію. Злата смикнулася і вся напружилась, зробивши спробу вирватися із цієї раптової і водночас залізної хватки.