Розділ 21

Кілька днів тому.

Наступила квітнева субота, холодний березень відступав, а на зміну йому приходило довгоочікуване тепло. Цього року зима була затяжною і на диво холодною, порівняно з іншими роками. Пам‘яталося, як минулого березня вже всі ходили в туфлях, а цього - не знімали зимові чоботи. Аж ось, нарешті сонечко вирішило порадувати людей своєю присутністю. Злата йшла на роботу, по дорозі підставляючи обличчя лагідним промінчикам, коли раптом почула, що її хтось кличе. Спочатку подумала, що звертаються не до неї, проте, коли знову повторили ім‘я, зрозуміла, що все-таки до неї. Різко обернулася і глянула на юнака, який намагався наздогнати дівчину. Злата скривилася, видавлюючи з себе щось на кшталт усмішки, проте вийшла вона, аж надто фальшивою.

 ⁃ Привіт.

Хлопець вже встиг порівнятися з дівчиною і посміхався на всі тридцять два зуби.

 ⁃ Привіт, не очікувала тебе тут побачити, - ляпнула перше, що прийшло в голову.

 ⁃ Я тебе також.

Після цих слів розмова стихла, та й і не клеїлася вона з самого початку. От, як в двох закоханих в минулому людей, тепер може не бути жодної теми для розмови. Пройшовши трохи мовчки, Андрій спробував відновити діалог:

 ⁃ Як в тебе справи?

 ⁃ Все ОК, а в тебе?

 ⁃ Теж все добре.

Було відразу помітно, що обоє обманювали, але сказати правду теж не могли, чи, скоріше за все, просто не хотіли. Златі дуже хотілося розповісти про всі свої проблеми юнаку, вона ще досі пам’ятала, як він завжди її підтримував. Олегу розповідати вона не хотіла, а от Андрію... Проте якась внутрішня сила наказувала їй мовчати, та й довіряти, як колись, дівчина вже не могла.

 ⁃ Давай прощатися, бо  вже прийшла.

 ⁃ Ну, ОК.

Андрій трохи невпевнено наблизився і різко обняв Злату. Дівчина стояла, як статуя, і боялася навіть поворухнутися. Чого їй так приємні його обійми, навіть не хочеться, щоб він більше відпускав, так би і стояла вічність. В цю мить захотілося заритися рукою в його шовкове волосся і поцілувати такі близькі до її обличчя губи. «Прийди нарешті в себе, чуєш, прийди в себе!» - аж кричав голос розуму, проте почуття взяли гору й дівчина, заплющивши очі, почала шукати його губи. «Дурепо, що ти робиш?» - аж надривався внутрішній голос, але його заглушив міцний поцілунок. Дівчина не могла зупинитися, її хвилею накривали емоції, вона нарешті обвила руками шию Андрія, а хлопець в свою чергу міцніше притиснув її стан до себе. Нарешті дівчина найшла в собі сили відірватися від юнака і, червоніючи, як варений рак, закрила обличчя руками.

 ⁃ Це можна вважати нашим примиренням? - віддихуючись прошепотів Андрій.

До Злати нарешті повернувся здоровий глузд й вона заперечливо похитала головою.

 ⁃ Навіть не думай.

І з цими словами кинулася до дверей кав’ярні, наче намагалася заховатися від сорому свого необдуманого вчинку. Проте встигла почути, як юнак крикнув їй вслід:

 ⁃ Я тобі напишу.

Злата нічого не відповіла й поспішно вбігла в прохолодне приміщення. Щоки ще палали вогнем, а губи ще пам‘ятали пристрасний поцілунок, якого хотілося ще. Поза волею дівчина доторкнулася до губ, а потім приклала прохолодну сторону долоні до розпашілих щік. «І що тепер робити? Яка ж я кругла дурепа, що піддалася своїй слабкості, от як себе поводити далі?» - на це запитання Злата відповіді не знала, як і на всі наступні, що з‘являлися в її, як виявилося, не надто зваженій голівці.

***

Руки самі потягнулися до телефону, а пальці швидко застукали по клавіатурі.

«Привіт, нам потрібно побачитися, терміново». «Дурепо, що ти робиш?» - говорив розум, а серце вимагало Андрія. Кинувши телефон на диван, Злата нервово почала переміщатися кімнатою. От чому він так довго не відповідає, вона ж терпіти не може чекати. Уф... В цю мить завібрував смартфон і дівчина кинулася, щоб глянути на відповідь, яким же розчаруванням був той факт, що смс від Київстару. Серйозно? В цей момент Злата зненавиділа весь світ. Телефон знову подав звук, на цей раз повідомлення було вже від Андрія. «ОК, можна завтра в твоїй кав‘ярні». Дівчина, аж скипіла, і це все, що він зміг відповісти, так наче робить їй послугу, тим, що зустрінеться з нею. Проте не зважаючи на всю свою злість Злата не могла дочекатися наступного дня.

Ранок почався не з кави, як говорять, а з проливного дощу. Брр... Не любила дівчина такої погоди. Мокро, сиро й зовсім неприємно. Можливо це знак, що вона знову проллє сльози, через Андрія. «Та ні, я знову накручую себе»,- тому відкинувши погані думки, попрямувала на кухню. За столом вже сидів Олег, побажавши йому доброго ранку, вхопила ванільний сирок і приєдналася до хлопця. Юнак довго й пильно дивився на Злату, що та не витримала:

 ⁃ В чому справа, зі мною, щось не те?

 ⁃ Та ні, ти як завжди прекрасна.

 ⁃ Тоді чому ти на мене так дивишся, наче я привид?

 ⁃ Що в тебе з Андрієм? - не витримав Олег. Як же довго він хотів задати це питання, але все не наважувався, а тут вирвалося. 

 ⁃ Нічого, а чому питаєш?

 ⁃ Вибач, так вирвалося.

 ⁃ Буває.