Розділ 20

Злата довго не могла заснути, все з голови не йшла розмова з мамою. От як вона могла всіх обманювати. Олегу дівчина звісно нічого не розповіла, просто не знала як про таке розповісти. Це ж такий сором. Вона стільки раз називала батьком зовсім чужу людину, проте ні він їй не чужий, Злата любила його понад усе навіть більше як маму. Ні, він її батько, хто і що б не говорив. Тривожні думки перемішалися із спогадами і мучили пекли дівчину із середини, наче якийсь пекельний вогонь.

Дівчина сама не розуміючи як опинилася на високій скелі, об яку з шумом розбивалися хвилі. Море було настільки чорним, що в Злати пішли мурашки по шкірі. Раптом голос, який прозвучав ніби ні звідки наказав дівчині подивитися вниз. Злата слухняно підійшла до краю схилу і глянула вниз.  Те, що побачила її просто шокувало, у воді плавав її батько. Дівчина лише ахнула і далі продовжувала на нього просто дивитися. Проте батько не мовчав і загукав:

 ⁃ Стрибай до мене.

 ⁃ Н...і...

 ⁃ Злато, донечко, я ж твій батько. Стрибай.

 ⁃ Я...бо...юся...

 ⁃ Та чого ти, не бійся я поряд і завжди був.

 ⁃ Мама сказала, що ти не мій батько,- крізь сльози почала кричати. - Як таке можливе, невже правда?

 ⁃ Не вір мамі, довіряй своєму серцю. Що воно тобі говорить?

Її серце наче вирішило розгубити всі слова і мовчало, коли потрібно б було, щоб воно кричало, голосило.

 ⁃ Стрибай, кому говорю.

Дівчина подивилася на батька, його доброзичливий вираз обличчя змінився на страшну гримасу. Злата перевила погляд на море, воно почало червоніти. Не встигла опам‘ятатись, як відчула, що щось тягне її вниз. Дівчина закричала, що було сили:

 ⁃ НІ...

Почала відбиватися, але щось продовжувало її трясти, та ще й заговорило.

 ⁃ Злато, Злато, прокинься, чуєш?

Дівчина знехотя розплющила очі і оглянулася навколо. Вона надійно лежала в Олегових обіймах. Серце колотило наче скажене, дихання збилося, і дівчина почала задихатися. Це всього на всього кошмар, просто страшний сон і все. Хлопець міцно обіймав її і гладив по голові.

 ⁃ З тобою все добре? - запитав юнак і в його голосі чулися нотки турботи й ніжності.

Дівчина не відповідала, лише нервово схлипувала. Нарешті прошепотіла пересохлими губами:

 ⁃ Відпусти мене.

Як тільки руки Олега відпустили, Злата на тремтячих ногах кинулася на балкон. Хлопець хотів прослідувати за нею, але її заперечливий погляд не дозволив навіть рухнутися. Дівчина, вирвавшись, нарешті вдихнула на повні груди. Прохолодне нічне повітря, яке трохи охолодило розпашіле обличчя і зняло шок. Трохи оговтавшись Злата првернулася до кімнати і сіла на диван. Олег схвильовано на неї дивився. Дівчину почав дратувати цей погляд, вона не хотіла, щоб її жаліли. Саме це завжди найбільше дратувало. Тому Злата не витримала і сказала:

 ⁃ Не дивися на мене так співчутливо.

 ⁃ Не злися так.

 ⁃ А ти на мене не дивися, наче я побите котеня, я людина запам’ятайте вже нарешті.

Олег не розумів, чому дівчина так злиться, тому вирішив не зачіпати її більше.

***

Життя протікало у звичному руслі, мама Злати постійно намагалася додзвонитися до доньки, але та навіть не хотіла її чути. Олена Павлівна просто не знаходила собі місця, вже сто разів розкаялася, що таке сказала дочці, як вона могла. Вона відчувала, що наче скинула важкий камінь з душі, але не могла собі пробачити, що переклала його на Злату. Проте вже нічого не вдієш, що зробила, то зробила, бо часу назад не повернути. Дівчина тим часом влаштувалася на роботу в кав’ярню і продовжувала жити в Олега. Хлопця це звичайно не могло не радувати, але його реально злив той факт, що Злата ставилася до нього лише, як до друга. Йому ж хотілося зовсім іншого, але нав’язуватися теж не міг, бо тим самим міг лише злякати дівчину.  Також його злило те, що Злата переписувалася з Андрієм. Ні, Олег зовсім не спеціально шпигував за дівчиною, це випадково вийшло. Одного разу Злата вийшла з кімнати і забула телефон на столі, в цей час як раз  прийшло повідомлення. Олег довго не роздумуючи глянув на екран і аж позеленів. Есемес був від Андрія. «Що у Злати з ним за справи?» - не покидала хлопця ця думка, навіть було бажання запитати прямо, але здоровий глузд взяв гору. Олег уявив, як розізлиться дівчина, коли дізнається, що він рився в її телефоні. Тому, скрипнувши зубами, заховав все в собі.

Злата також переживала важкі часи. Не те, що все було так вже і жахливо, але постійні сумніви і роздуми не давали їй спокою. Все з голови не йшов Андрій, дівчина навіть у якийсь момент була готова йому все пробачити, але внутрішній голос підказував, що вона робить велику помилку.