Розділ 19

30 хвилин перед тим.

Дівчина схопилася з ліжка. «Це був лише сон, лише сон,- повторювала Злата.- «Хороший» початок дня. А це ще її 18-те день народження. Ось за старою схемою мама заходить до кімнати, вітає її зі святом, і вручає подарунок. Дочка дякую і з захопленням його розпаковує, там омріяний графічний планшет. Далі за планом задування свічок на торті й найголовніше загадування бажання. Але замість торту з свічками мама на тарілочці піднесла серйозну розмову, яка просто кардинально змінила все подальше життя дівчини.

***

Злата пулею вилетіла з кімнати, швидко знайшла чемодан і накидала туди речей, які потрапляли їй на очі. Жити з матір‘ю дівчина не збиралася, а куди можна піти і за що жити навіть не уявляла. Добре, що були невеликі збереження, на деякий час вистачить.

Перша найадекватніша думка -  зателефонувати до одногрупниці і запитати чи можна в неї пожити кілька днів.

 ⁃ Привіт. Хотіла в тебе запитати, чи можу в тебе пожити кілька днів?

 ⁃ Вибач, я вирішила разом жити з Колею, а сама розумієш однокімнатна квартира, тому ніяк.

 ⁃ Зрозуміло, вибач, що потурбувала.

Злата зателефонувала, ще декільком, але від усіх дістала відмову. І що тепер робити, всі інші її знайомі жили в гуртожитку.  Грошей, щоб винаймати квартиру не було, а повертатитись додому дівчина точно не хотіла, не могла бачити маму, яка обманювала її, батька, брата, а тепер ще й заявила, що знову виходить заміж. Андрію теж зателефонувати не могла, бо як це буде виглядати; залишився лише Олег. Проте можливо після всього, що було він її навіть бачити не захоче. Хоча в її випадку була трохи, але тортура, бо совість, що дівчина образила юнака, все ще мучила її. Проте твердо вирішила йому зателефонувати. Олег не відповів, ну звісно, що ще досі злий на Злату. Дівчина набрала ще раз, але все так само чула лише гудки. Ну що зробиш, доведеться йти на вокзал.

***

Злата не знала, що їй робити, грошей майже не було, може повернутися додому? Та ні, дівчина була занадто горда, щоб так просто здатися. Спочатку ходила вулицями, посиділа трохи в торговому центрі. Час так повільно, йшов, що жах просто. Часто так буває, що коли кудись спішиш або щось робиш, то години пролітають як хвилини. Вже почало смеркати як Злата забрила у якийсь двір. Нікого на вулиці не було, й це трохи лякало дівчину. Раптом почула за спиною, якийсь шум, різко обернулася й побачила компанію хлопців, які йшли з банками пива й голосно сміялися, було відразу видно, що вони далеко не тверезі. Злата відразу пришвидшила ходу. Хлопці помітили її й почали гукати до дівчини. Злата, як переляканий звірок, кинулася бігти. Вона бігла навіть не озираючись, лише чула дикий сміх за спиною. Раптом наткнулася на стіну, все тупик. Нарешті насмілилася озирнутися. Нікого навколо не було, лише вітер завивав і хитав дерева. Дівчина полегшено зітхнула й вперлася спиною у стіну. Раптом хтось торкнув її за плече. Злата вискнула й підскочила, відчувала себе звіром, загнаним у пастку.

 ⁃ Злато, що ти тут робиш?

Голос був таким знайомим, чи може просто здалося? Дівчина несміливо повернула голову й побачила Олега. Злата скрикнула: «Слава Богу!» і кинулася юнаку на шию. Хлопець спочатку завмер від такої раптовості, а потім ніжно обняв дівчину за талію. Злата нарешті трохи відійшла від шоку й відпустила Олега.

 ⁃ Вибач, не знаю як так сталося.

Хлопець знехотя відпустив дівчину з обіймів.

 ⁃ Що ти тут робиш? - здивовано запитав хлопець.

 ⁃ А ти? - відповіла питанням на питання.

 ⁃ Я перший запитав.

 ⁃ Я гуляла, бо мені нікуди йти.

 ⁃ Тобто?

 ⁃ Я пішла з дому, бо вже втомилася від брехні.

 ⁃ Я зрозумів, пішли до мене, - швидше скерував, ніж запропонував Олег. - Я живу в цьому будинку.

Юнак взяв за руку Злату й повів до квартири.

***

Помешкання Олега - це однокімнатна квартира, маленька, але затишна й зі смаком облаштована. На стінах висіли різні плакати й малюнки, а в кутку кімнати самотньо стояла гітара.

 ⁃ Не знала, що ти вмієш грати, - здивувалася Злата.

 ⁃ Та я самоучка, тому нікому й не говорю про своє маленьке захоплення.

 ⁃ Зіграєш щось для мене?

 ⁃ Можливо, колись.

 ⁃ А де я буду спати?

Запитала дівчина, коли помітила, що у кімнаті лише один диван і крісло.

 ⁃ На дивані, а я перекантуюся на кріслі.

Хлопець помітив переляканий погляд дівчини і додав:

 ⁃ Та не бійся, приставати не буду.

 ⁃ Я і не боюся, з чого ти взяв?

 ⁃ Та так, ти напевно голодна?

 ⁃ Та ні.

І в цю мить живіт зрадницьки завурчав. Олег посміхнувся і пішов на кухню готувати чай з бутербродами. Злата тим часом далі оглядала його речі. Підійшла до столу й побачила на ньому альбом, цікавість перемогла й дівчина його розгорнула. Те що  побачила просто шокувало. Майже на кожній сторінці був намальований ЇЇ портрет. В цю мить до кімнати ввійшов юнак, Злата злякано впустила альбом на землю.