Розділ 17

Злата впала на ліжко і розмріялась. Все з голови не виходив Олег, який ж він все таки хороший і вродливий. Дівчина була такою щасливою, що навіть не усвідомлювала, що знову почала закохуватись. На цей раз, здається, в надійного юнака.

З кожним днем Злата все більше розквітала, спілкування з Олегом йшло їй на користь. Олена Павлівна дуже раділа такому стану доньки, але з іншого боку побоювалася, бо знала, що якщо буде, хоч ще один удар, Злата точно не витримає і може наробити фатальних помилок. Тим часом спілкування з Олегом переростало в справжню міцну дружбу, дівчина ділилася з ним всім.

Одного разу вони сиділи в студентському кафе й розмовляли.

 ⁃ Знаєш, я дуже рада, що познайомилась з тобою. Ти справжній друг.

Олег скривився

 ⁃ Я не хочу бути твоїм другом.

Злата ледве не поперхнулася кавою.

 ⁃ Як це?

 ⁃ Я хочу бути твоїм хлопцем, - напряму заявив Олег - І якщо ти відмовишся, то пробач не зможу залишатися лише другом. Ти мені дуже подобаєшся.

Златі наче мову відібрало, сиділа й не могла і слова мовити. Що ж робити? Вона ж кохає Андрія, чи може ні? Мозок шалено пульсував, а серце билося, мов скажене. Що відповісти? Нарешті захрипшим голосом прошептала:

 ⁃ Олеже, я не знаю, що відповісти. Я...

Хлопець бачив розгубленість дівчини і тому перебив її на півслові:

 ⁃ Не треба нічого відповідати. Ти подумай, а потім скажеш відповідь. Я буду чекати скільки захочеш.

Різко встав і вийшов. Злата досі не могла оговтатись від сказаного. Тому і далі сиділа з розгубленим виглядом. Раптом до кафе ввійшов Андрій. Дівчини навіть не помітила, як юнак сів поряд, оговталась лише коли він торкнувся до руки.

 ⁃ Що ти робиш?

 ⁃ Пробач

Хлопець швидко забрав руку.

 ⁃ Мені потрібно з тобою поговорити.

 ⁃ Не розуміє, що не хочу з тобою говорити. НЕ ХОЧУ - повторила дівчина.

 ⁃ Ти повинна мене вислухати.

Тон Андрія змінився на наказовий.

 ⁃ Я тобі нічого не повинна, зрозумів.

Різко підхопившись вже хотіла піти геть, як хлопець різко вхопив її за зап‘ястя.

 ⁃ Ти мене вислухаєш, зрозуміла?

І смикнув Злату до себе.

 ⁃ Ти робиш мені боляче, відпусти.

 ⁃ Ні

 ⁃ Відпусти, мене негайно!

Дівчина намагалась висмикнути руку, але пальці хлопця обвили її наче залізом, тому лише робила собі боляче.

 ⁃ Відпусти її.

Андрій послабив хватку і обернувся. Злата тим часом висмикнула руку з полону і відбігла на кілька кроків від хлопців.

 ⁃ Ти хто такий? Чого керуєш тут?

 ⁃ А ти хіба не чув, що дівчина не хотіла з тобою розмовляти?

 ⁃ Та я тебе зараз

І Андрій вже хотів накинутися на захисника, як раптом Злата закричала:

⁃ Досить, вже!

Хлопці обернулися на крик, а дівчина продовжила:

 ⁃ Олеже, ти мене запитував чи хочу я з тобою зустрічатися. Я відповідаю, що згідна.

Сказавши це підбігла до Олега і вхопила його за руку.

 ⁃ Ходімо звідси.

Андрій був настільки шокованим, що завмер на місці, наче кам’яна фігура і лише мовчки дивився, як Злата віддалялася з Олегом за руку.

Коли вони вийшли на вулицю, то дівчина хотіла вже відпустити руку юнака, але не встигла, бо хлопець різко повернув Злату до себе і поцілував.

 ⁃ Я такий радий.

Дівчина мовчала, їй приємний був поцілунок, але вона не відчувала того легкого тріпотіння серця, яке було, коли вона цілувала Андрія.

 ⁃ Щось не так? - запитав Олег.

 ⁃ Вибач

І дівчина швидко побігла геть.

Лише вдома, закутавшись в теплий плед, почала приходити до тями. Такий був насичений день, що просто жах. Спати не збиралась, бо треба було багато чого обдумати. Задзвинив телефон, але дівчина на нього навіть не зважала. Лише мимохіть глянула на екран. Двадцятий пропущений від Олега, проте розмовляти дівчина ні з ким не хотіла, тим більше їй було так соромно перед юнаком за свою поведінку. Виходить вона його просто використала, щоб відомстити Андрію.

Може нічого страшного не зробила, завтра скаже Олегу, що поспішила з висновками, та й все. І з таким рішучим настроєм поринула у сни.