Розділ 15

Пройшло два тижня, Злата вже остаточно заспокоїлася, її серце зачерствіло і вирішило більше ніколи нікого не кохати, бо це почуття приносить лише біль і розчарування.

Андрій кілька разів намагався поговорити з дівчиною, але вона постійно намагалась його уникати. Проте одного разу доля все таки вирішила влаштувати закоханим зустріч віч-на-віч.

Злата, як завжди, прийшла до університету за півгодини (щоб зайняти переднє місце на лекції), біля ліфту було кілька людей, тому дівчина вибрала альтернативніший замінник сходів. Дівчина навіть не помітила, як за нею зайшла ще одна особа - Андрій. На третьому поверсі усі вийшли, окрім хлопця.

 ⁃ Злато, - почав Андрій

 ⁃ Чого тобі треба? Я не хочу з тобою розмовляти.

 ⁃ Вибач мене, будь ласка. Я кохаю лише тебе, повір мені, прошу.

Дівчина мовчала, тому юнак продовжив:

 ⁃ Невже я для тебе більше нічого не значу?

 ⁃ Мені все одно на тебе, - трохи різко відповіла, хоч відчувала, як серце краялось.

Хлопець такої відповіді не чекав. Златині слова боляче черкнули його самолюбство. Він швидко натиснув кнопку стоп. Ліфт зупинився. Дівчина хотіла знову натиснути кнопку, але дістатись до неї не могла, бо Андрій стояв, як гора. Злата запанікувала, але юнак, наче насміхаючись з неї, почав крок за кроком підходити до дівчини. Злата притислась спиною до стінки, ніби хотіла, якимось дивним способом, пройти крізь неї.

 ⁃ Ти мене боїшся? - зашепотів Андрій, який підійшов настільки близько, що їх роздів якийсь сантиметр.

Злата зіщулилась, мов перелякане котеня, і мовчала.

 ⁃ Невже ти справді мене боїшся? - знову перепитав хлопець.

Він був настільки близько, що у дівчини паморочилось у голові від його парфуму. Як їй хотілось притиснутися до нього усім тілом, зарити долоні у шовковому волоссі, але Злата не могла забути, що він зробив.

Хлопець тим часом нахилив голову і почав цілувати її шию. Дівчина хотіла вирватися, але  Андрій всім тілом притискав до стіни, що навіть рухнутись не могла. Златі було приємно, але як тільки згадала, що його губи так само пестили іншу дівчину стало аж гидко від його дотиків.

 ⁃ Відпусти мене, а то закричу.

Юнак на мить зупинився.

 ⁃ Кричи.

 ⁃ Ряту...

Не встигла Злата скрикнути, як відчула, що її рот закрив міцний поцілунок.

 ⁃ А тепер скажи чесно, невже ти до мене більше нічого не відчуваєш?

 ⁃ Я вже говорила - нічого, для мене тебе не існує. А тепер відпусти.

Хлопець розгублено відійшов від дівчини і натиснув кнопку ліфта. Далі їхали мовчки, а коли вийшли, то розійшлися в різні сторони.

Злата, як ошпарена, вибігла з ліфту і кинулась до вбиральні. Губи і шия пашіли вогнем, ніби бажаючи ще ласок.

Дівчина не знала, що робити, з одного боку вона кохала Андрія всім серцем, а з іншого - не могла пробачити зради. Злата доторкнулася пальцями до губ, які ще кілька хвилин тому міцно і ніжно цілував юнак. «Боже, що я роблю? Розтаяла, як льодяна фігура, від його дотику. Я ж повинна ненавидіти Андрія, але чому не виходить? А може краще пробачити, і не мучити ні його ні себе? Та ні, що я таке говорю, як можна робити  вигляд, наче нічого не сталося.» Злата була такою розгубленою, та ще й порадитися не мала з ким. Тому вирішила піти на пару, хоч щось відволіче її від думок.

Вона смерчом влетіла до своєї кімнати і кинулась на ліжко. Серце рвалось на шматки, але найгірше було те, що вона хотіла ще і ще доторкатись до волосся Андрія, цілувати його. Що ж його робити? Дівчина підійшла до вікна і виглянула на вулицю. Раптом погляд впав на перехожого, який був дуже схожий на Андрія, а може це і він? «Жах, я стала параноїком!»- подумала Злата. Дівчина помітила, що хлопець ні на мить не покидає її думок. Треба з цим щось робити.

***

Минуло два тижні. За цей час майже нічого не змінилося, якщо звичайно не зважати на те, що Олена Павлівна почала ще частіше «затримуватись на роботі» і приносити додому великі букети квітів.  На всі запитання дочки відповідала поверхнево і сухими стандартними  фразами. Злата підозрювала, що у мами хтось є, але водночас не могла повірити, що вона так швидко забула тата.

Тим часом наближалося 14 лютого. І як відомо це день всіх закоханих. Дівчина довго не могла вирішити, чи йти їй на дискотеку, чи ні. З одного боку, якщо не піде, то тільки підтвердить, що ще досі страждає за Андрієм. Проте веселого настрою зовсім не було, але потрібно ж показати хлопцю, що вона живе далі і давно його забула. Тому вирішила все таки йти.