Розділ 10

Прийшовши додому, Злата ледве не плакала. Вона сіла за комп’ютер і почала швидко перебирати пальцями на клавішах:  «Проклята амнезія. Через неї я взагалі не можу зрозуміти, де правда, а де брехня. І так, що я маю. У школі є дівчина, яка мене ненавидить через те, що я розлучила її з Дмитром. Хоч не знаю, хто цей хлопець, і ніхто не хоче цього говорити. Навіть моя подруга, Оля, мовчить, мов партизан. Точно така історія і з мамою: як тільки  хочу щось запитати про тата, вона відмовчується або говорить, щоб я не забивала собі голову різною інформацією. Ще є два брати - Андрій та Артур - і якщо я правильно зрозуміла, обоє в мене закохані. От тільки не знаю, кого з них вибрати. І ще одна проблема: чому я боюся пташок?» - закінчивши набирати, стомлено відкинулась на спинку стільця. Вона створила папку на комп’ютері й вирішила записувати туди свої найважливіші думки.

Задзвонив телефон, і Злата підняла слухавку:

- Привіт, -  почула радісний голос Андрія. – Як настрій?!

- Добре, лише голова трохи болить. Я так часто чую, це запитання, що скоро в мене буде на нього алергія.

-  Добре, більше не буду діставати тебе ним. Не хочеш піти завтра в кіно?

- Пробач, я йду з Артуром.

- Зрозуміло, – голос хлопця був розчарованим.                                                                                                 - Зателефоную тобі, коли звільнюся, і може тоді погуляємо?

- Нехай буде так, – Андрій ожив.

- Пробач, я дуже втомилася і хочу спати.                                                                                                       

- Так, звичайно, до зустрічі.

Злата помітила, що стала дуже багато спати. Можливо, це пов’язано із травмою голови? Більше їй не хотілося ні про що думати. Вона втомилася від невідомості. Дівчина прилягла на краю ліжка і відразу ж заснула.

***

 Прокинулася о шостій ранку й не знала, що робити. Вирішила перевірити електронну пошту. Адже відколи виписали з лікарні, вона ні разу її не відкривала. Три непрочитані листи.

Перший:

«Привіт, Золотоволоско! Сподіваюсь ти одужаєш. А вчинила нерозумно, коли кинулась під автомобіль. Адже могла померти. Якщо ти читаєш цей лист – це означає, що  жива і здорова».

Другий:

"Hello, Золотоволоска! Ти не зважай на слова Лінди. Я знаю, що  можеш за себе постояти і тобі не потрібен полк охоронців. Не бери в голову те, що вона сказала про Дмитра. Це тільки частина правди. Прощай".

Третій лист був рекламою, і Злата не стала його читати. Її зацікавили слова про Дмитра, і дівчина швидко написала відповідь: «Привіт, незнайомцю! Хто такий Дмитро і що означають слова Лінди про те, що я їх розлучила?» Повагавшись, Злата клікнула «Надіслати». Видихнувши, вона закрила пошту і стала збиратися до гімназії.

***

Як тільки дівчина ввійшла до класу, до неї підійшла Лінда.

- Привіт, ти пам’ятаєш минулорічну вечірку на Хелловін? – запитала білявка.

Злата озирнулась навколо, але Олі ніде не було. І дівчині довелося викручуватись самостійно.                                                                                                                               

- Так, звісно! Ми добре повеселились.

- Невже? – очі однокласниці блищали.

- Так. Пробач, мені потрібно готуватися до уроку.

- Звичайно, будь ласка.

У цей час до класу ввійшла Оля, і Злата кинулась до неї.

- Чому Лінда така задоволена? – запитала  подруга.

- Я, здається, щось не те сказала.

- Ану, розповідай.

- Вона до мене підійшла і запитала про минулорічну хелловінську вечірку.

- І що ти відповіла?

- Що ми добре повеселились.

- О, ні! – Оля взялася за голову – Що ти наробила.

- Ніякої вечірки не було?

- Та ні вона була, але ти туди не ходила.

Тепер і Злата зрозуміла, що вона наробила.

- Лінда щось підозрювала, а ти підтвердила її здогад.

- І що тепер буде?

- Точно нічого хорошого. У неї в руках велика твоя таємниця, і вона використає її проти тебе при нагоді, але як, де і коли я не знаю.