Розділ 9

Ось так минуло два тижні. До Злати приходили мама, Андрій, Оля, Артур, та ще й одного разу навідались  однокласники. От з ними було найгірше, адже дівчина їх не пам’ятала, але робила вигляд, що знає. Найбільше її дратувало те, що, коли вона запитувала про свою сім’ю, всі відмовчувалися. Наче уникали цієї теми. «Щось тут не так», - міркувала Злата. Дівчина все міркувала, чому їй так не хотілося, щоб Оля намалювала пташку на гіпсі.

« Адже я нічого не пам’ятаю. Чому тоді  досі не люблю пташок? Можливо, до аварії в мене була, якась пригода із ними і вона відклалася підсвідомості? І  навіть зараз я шарахаюсь від однієї згадки про пташку. Все.. Досить на сьогодні думок. Треба спати», - подумала дівчина і, обнявши подушку, заплющила очі.                                                                                                                             

    Ще через тиждень Златі зняли гіпс і виписали з лікарні. Дівчина і досі нічого не пам’ятала, тому вирішила перш за все дізнатися про своє минуле і про те, чому боїться пташок. Це було найголовніше в списку запитань, а він був довгим. Але ще страшніше чекало дівчину завтра, адже їй доведеться йти до гімназії і робити вигляд, що все добре. Звичайно, її в цьому підтримають Оля і Артур, але вчителям доведеться все-таки розказати про амнезію.

     Коли Злата приїхала додому,  найперше, що зробила – це стала переглядати сімейний альбом, але фотографій батька там не побачила. Дівчину здивувало те, що в ньому так багато порожніх місць, складалося враження, що хтось спеціально вийняв світлини. « Щось тут не так, - промайнуло в голові дівчини. – От якби я вела щоденник чи блог або щось на зразок цього, то зараз не сушила б голову над всіма запитаннями, відповіді на які скривають від неї. А може, я щось і залишила, треба ще раз уважно оглянути свої речі. Але не сьогодні,  дуже втомилась і хочу спати», - вирішила Злата і, закутавшись у свій улюблений плед, заснула.

***

     Сьогодні дівчина пішла до гімназії. І якби не друзі, то всі  дізналися б про те, що з нею сталося після автокатастрофи. Зайшовши до класу, Оля стала розповідати їй про однокласників, але Злата майже не слухала. Її погляд був прикований до білявки, яка стояла в оточені подруг і не помічала нікого, окрім своєї групки.

- Хто це? – запитала, поглядом указуючи на дівчину.

- Це Лінда, – відповіла подруга і додала: - Тримайся від неї подалі, у минулому житті в тебе з нею не складалися дружні стосунки.

- У моєму минулому житті? – перепитала дівчина.

- Так, адже ти все забула і розпочала нове життя.

- Можливо ти і права.

- Я завжди права. О, ні! Вона йде сюди.

І справді Лінда, струснувши білявим волоссям, рушила до Злати.

- Ну як вона? – запитала в Олі, ігноруючи присутністю Злати.

- Нормально.                                                                                                                            

- Бідолашна. Потрапила у таку неприємність.

- Взагалі-то я тут, Ліндо – не витримала Злата.                                                                                                 - Ах, так, привіт.

- Чого тобі треба? – трохи різкувато запитала Оля.

- Чому ти  зі мною так розмовляєш? Я тільки хотіла поспівчувати.

- Поспівчувала? А тепер залиши нас самих.

- Добре, добре вже йду.

Білявка відійшла від дівчат і достатньо голосно, щоб усі почули сказала:

- Злата найняла собі охоронця, напевно, боїться знову потрапити в халепу. Хоч я не здивуюся, якщо це знову станеться. Вона ж притягує смерть і неприємності.

- Замовкни, Ліндо! – не витримав Артур.

- О, ще один охоронець. Хто ще заступиться за принцесу Злату, адже вона не може за себе постояти і їй потрібен цілий полк охоронців.

- Замовкни, – не витримала Злата. – Що я тобі зробила, що мене так ненавидиш?

-  Ти розлучила мене з Дмитром, що вже забула?

- Я?

- От тільки не вдавай з себе святу невинність, – з цими словами білявка вийшла з класу.

Злата нічого не зрозуміла, тому відразу запитала подругу:

- Про що це вона? Хто такий Дмитро?

 Але Оля не встигла відповісти тому, що до класу ввійшов учитель і розпочав урок. Проте дівчина не хотіла здаватись і пошепки запитала ще раз: « Про що йшлося? І хто такий Дмитро?»

- Забудь про це.

- Як я можу забути, якщо мене  в цьому звинуватили та ще й при всіх, а я не розумію про що йдеться.

Однокласниця швидко переписувала з дошки формули і мовчала.

- Олю, я хочу знати, – уже голосніше сказала дівчина

 Двадцять шість пар очей подивилися в її сторону.                                                                                         

- Тихіше, - зашепотіла сусідка по парті.

- У чому справа, Злато? – запитав учитель.