Розділ 3

     Вихідні промайнули швидко, принаймні так здалося Златі. У гімназії до дівчини підійшов Артур і став вибачатися. Злата вже втретє повторила, що все добре і не потрібно ніяких вибачень. Коли нарешті хлопець відійшов, дівчина полегшено зітхнула. На наступній перерві Артур запропонував їй:

- Може, погуляємо після уроків? – очі хлопця світилися надією.

- Пробач, але не зможу, буду готуватися до контрольної з алгебри.                                                              - - Жаль, –  Артур був розчарованим. – А я думав… Та це вже не важливо.

Глянувши на хлопця, Злата помітила смуток і відчула себе винною за відмову

- Може іншим разом, - запропонувала.                                                                                                              

- Добре, - очі хлопця знову світилися. – Тоді іншим разом.

***

     Злата, прийшовши додому, довго сиділа над підручниками з алгебри і ніяк не могла зрозуміти теми. Все таки математика точно була не її сильною стороною. Скільки себе пам’ятала, то були постійні проблеми з цим предметом. Формули не хотіли відкладатись у її пам`яті. «Що зі мною таке? Адже я завжди вміла розв’язувати подібні завдання», - думала дівчина, розмальовуючи аркуш різноманітними чудернацькими візерунками.  Задзвонив телефон і вона підняла слухавку.

- Привіт! – пролунав чоловічий голос.

- Доброго дня! – відповіла, не розуміючи, хто це.

Незнайомець засміявся:

- Та я ще не такий старий, щоб зі мною так вітатися. Ти що мене не впізнала? Це Андрій.

- Ой, привіт! Пробач, я не думала, що це ти.

- Зрозуміло, може погуляємо?

- Пробач, але в мене, на жаль, не вийде. Ніяк не виконаю алгебру.

- А яка тема?

- Квадратні рівняння.

- Та це ж легко! Якщо хочеш тобі допоможу? – запропонував Андрій.

- Справді? Я не проти, - зраділа дівчина, бо думала, що доведеться завтра в когось просити списати.

- Добре, скоро в тебе буду. Диктуй адресу.

 Через годину Андрій вже натискав на дзвінок біля квартири Злати.

- І хто тут не може розібратися у рівняннях? – усміхаючись, запитав.                                                             Він сів біля Злати і почав їй пояснювати, але Романовська ніяк не могла зосередити на алгебрі, коли поряд з нею сидів хлопець, який їй подобався. Уважно спостерігала за мімікою і жестами Андрія. Їй здавалося, що в ньому все прекрасне і ідеальне: і ніс з горбинкою, і зморщечка між бровами, і довгі чорні вії, і навіть милі ямочки на щоках. Хлопець помітив, що вона навіть не слухає його, тому помахав в неї перед очима рукою.

- Що таке? – наче прокинулася від сну Злата.

- Ти мене хоч слухаєш?

- Так, - збрехала дівчина і миттєво залилася червоною фарбою.

Він все таки помітив, що вона його оглядала, сором то який. Проте Романовська не могла відвести від нього погляд, а його парфуми, з нотками кави, лоскотали її ніздрі, так і хотілося вдихнути його на повні груди. «Так, Злато, зберися і зосередься на алгебрі», - сказала собі і, трохи відсунувшись від юнака, почала слухати його пояснення. Зрозуміла матеріал раніше, аніж сама того очікувала. Все таки велике значення має хто і як пояснює.                                                                                                                  

- Як виявилось це зовсім легенька тема, - сказала, складаючи підручники і зошити на одну купку. – Дякую тобі. А то я вже думала, що доведеться прогуляти контрольну.                                                           - Дуже радий, що зміг допомогти. Я ж твій друг, і ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку. Такою ж повинна бути справжня дружба?

- Погоджуюсь.

- А прогулювати урок - це нерозумний вихід із ситуації. Ніколи не треба тікати від труднощів. Потрібно з високо піднятою головою вирішити їх і гордо сказати: «Я переміг!»

- Так ти філософ?

- Трохи є.

***

     Той день розпочався, як завжди. Спочатку Злата прокинулась, прийняла душ, поснідала, поцілувала фотографію брата, одягнулася і пішла до гімназії. Але щось пішло не так. Коли дівчина ввійшла до свого класу, то відчула, що він був просякнутий якоюсь негативною енергетикою. Їй це чимось нагадало повітря перед грозою. Всі однокласники дивились на неї якось дивно, з підозрою, наче осуджуючи за щось. «В чому справа? – промайнуло у голові. – Може зі мною, щось не так?» Вона глянула  на своє відображення, але нічого особливого не помітила. З дзеркала дивилася вродлива дівчина із золотавим волоссям і блакитними, трохи засмученими очима, у яких наче ховалася нерозгадана таємниця. Злата швидко відвела погляд і оглянулась навколо. Учні займалися своїми справами, але інколи косо поглядали у її бік.  Щойно з’явилася її подруга Оля, Злата відразу у неї поцікавилася:

- Ти випадково не знаєш, чому на мене всі так дивляться?

- А ти що не знаєш? Тебе, напевно, не було, коли математик приніс результати контрольної? – скоріше ствердила, аніж запитала Оля. -  Так от, у тебе однієї дванадцять балів, а у інших навіть семи немає.