Розділ 1

Злата не спала цілу ніч. Вона лежала і слухала, як краплі дощу вдаряються об скло вікна і потоками стікають додолу. Сильний вітер безжально шарпав гілки дерев і сердито завивав, несучи зірване листя кудись в далечінь. Вже давно не було такої зливи, яка щедро поливала пересохлу землю. Під ранок дощ припинився і небо затягнув густий туман. Дівчина повільно підійшла до вікна і стала вдивлятись у непроглядну сивину. Жодний сонячний промінчик не міг прорватися крізь цю броню. Раптом об скло вдарилась пташка, чи то вона також нічого не могла роздивитися в темноті, чи то такий своєрідний знак посилало дівчині небо. Злата, жахнувшись, відійшла в сторону і ввімкнула світло. Ще кілька разів нервово вдихнула повітря і нарешті трохи оговталася. Вона заплющила очі - і в її свідомості промайнула мить, коли її брат загинув,  рятуючи незнайому дівчину із води.

Два місяці тому. Португалія.

- Злато, йдеш з нами на пляж? – запитав тато.

- Ходімо, буде весело, - усміхаючись підтримав його, брат Дмитро.

- Може, сьогодні не підемо? Я бачила мертву пташку і думаю, що це поганий знак. Та й передчуття охоплює якесь дивне, - невпевнено проговорила дівчина, але по рішуче налаштованих обличчях, зрозуміла, що ніякі доводи їх не переконають.

- Яке ще передчуття? Ходімо, – просив Дмитро.

- Ну добре, - нарешті здалася Злата, хоч погане передчуття не залишало її.

Того дня Злата ледве не попрощалася з життям. Коли дівчина зайшла у воду, її накрила велика хвиля. Злата стала захлинатись. Брат кинувся її рятувати. Коли Дмитро виніс із океану на берег майже непритомну сестру  почувся чийсь крик. Молода дівчина, яка також потрапила під велетенську хвилю, то спливала, то знову зникала під водою. Хлопець довго не думав, а кинувся її рятувати. І все… брата не стало. Він не зміг врятувати ту дівчину, а пішов на дно разом із нею.

     Злата закрила обличчя руками і заплакала. Їй так не вистачало Дмитра. Дівчина не могла ніяк зрозуміти: чому хвилі забрали саме його? Говорять, що смерть забирає найкращих, найщиріших, а злих людей навіть вогонь не бере. Жаль, але в житті і справді так і нічого з цим уже не зробиш. Злата змахнула сльози з очей і відчинила навстіж вікно. Прохолодний вітер залетів у кімнату і обвіяв її обличчя холодом і вологою. Злата прикрила очі, підставляючи лице під холодні потоки повітря, які безжально шматували її ще мокрі і солоні від сліз щоки. «Здається, стало легше, - подумала вона і вирішила для себе: сьогодні розпочну нове життя, а брат завжди буде жити у моїх думках і в моєму серці».

                                             ***

     Гімназія з поглибленим вивченням іноземних мов, до якої ходила Злата вважалася найпрестижнішою в місті. Вона знаходила в самому центрі міста в старовинні будівлі, в якій колись розташовувалася міська мерія, яка згодом переїхала до іншого будинку. Тоді, а саме двадцять років тому, точилися багато суперечок, що саме можна розташувати. Спочатку думали зробити бібліотеку, проте для неї було забагато місця, яке б просто пустувало через брак книжок. Потім подумували на рахунок палацу творчості для дітей, але такий уже був, тому вирішили, майже одноголосним рішенням відкрити тут престижну приватну гімназію. Тут навчалися лише діти досить заможних батьків, або найрозумніші, бо вартість за навчання була високою, а бюджетних місць мало. Злата тут навчалася за кошти батьків, не те що вона була не досить розумною, просто не дотягувала до місцевих вундеркіндів. Всі викладачі вирізнялися творчим підходом до викладання, за що гімназисти їх дуже любили.

     Першим уроком була зарубіжна література. Світловолосого вчителя Павла Петровича називали фанатом свого предмету. Коли він заходив у клас, усі розмови стихали. Учитель ніколи не підвищував голосу, був на вигляд досить спокійною особистістю, але з дуже багатою уявою. Завжди вигадував різні конкурси, квести, організовував літературні вечори, як і цього разу.

- Як ви знаєте, – розпочав Павло Петрович, – у нашій гімназії проводиться тиждень літератури, і я пропоную вашому класу взяти участь у конкурсі.

- Що за конкурс? – поцікавилась Оля, сусідка і подруга Злати.

- У мене на аркушах паперу написані герої із різних творів. Усі охочі повинні вибрати один із аркушів, підібрати костюм, придумати будь-який креативний номер, який відповідав би вашому герою і показати його на святі у кінці тижня. Переможця буде нагороджено. Отже, хто хоче взяти участь?

Злата і ще декілька учнів піднесли руку.

- Злато Романовська, я дуже радий, що й ти вирішила взяти участь у конкурсі.

Дівчина лише усміхнулася. Злата взагалі любила різні конкурси, квести, олімпіади, але останні події її дуже потрясли і вона на деякий час відійшла від всіх розваг. Вчителі з розумінням ставилися до нелегкого стану своєї учениці, тому сильно не наполягали. Проте саме сьогодні Романовська вирішила залишити минуле і жити майбутнім, тому перш за все потрібно було себе чимось зайняти, а конкурс з перевдягання в літературного героя взагалі був хорошим варіантом, хоч на кілька днів забути про свою втрату.

• Будь ласка, тягни перша.

Учитель простягнув їй декілька аркушів. Злата, не задумуючись, витягнула крайній. На ньому було написано: «Скарлет О`Хара». Прекрасно, дівчина любила історичні книги і фільми, а «Віднесені вітром» вона взагалі читала два рази, а фільм дивилася мабуть разів десять. Її завжди приваблювала головна героїня своєю життєрадісністю і оптимізмом, але разом з тим силою волі і вмінням вирішувати будь-які проблеми. Дівчина часто навіть цитувала: «Я не буду думати про це сьогодні, я подумаю про це завтра». Ця цитати перекликається із відомим прислів’ям: «Ранок за вечір мудріше».