Розділ 74.

Розділ 74.

Максим бере трохи крему на чайну ложку, простягає мені. 

- Спробуй. Це наш перший такий складний крем. Разом зробили, разом і оцінимо. 

Обережно пробую крем з ложки, смак якого неперевершений. Теплий, ніжний, нагадує вершки та ваніль. «Сонячна рапсодія» більше ніж десерт. 

Говоримо на різні теми. Максим розповідає, що вони з татом ще планують найняти охоронця. Пригадую, як Володимир Денисович говорив мені це зробити, але я так і не встигла. 

- Соломія скоро заміж виходить, - кажу, пильно розглядаючи рецепт, - ми ж підемо на її весілля? 

- Звісно, - відказує молодий чоловік, - щоб потім вона могла прийти на наше. 

Усміхаюся, відчуваючи, як обличчя шаріється. Як же це прекрасно. Так стояти на кухні, займатися улюбленою справою, поруч із коханою людиною. 

- Не будемо поспішати. Думала, що чоловіки уникають весілля.

Максим обходить мене та стає позаду. Обіймає за талію, притискається, цілує у шию. 

- Уля, я хочу прожити з тобою все життя. Які можуть бути сумніви, кохана? 

Руки тремтять, тому залишаю приготування десерту та перехоплюю міцні долоні шатена, що лежать на моїй талії. Хочеться плакати від щастя. Невже це реальність, а не сон? Не може бути життя настільки прекрасним. 

- Знаєш, - тихо кажу, - я завжди думала, що кохання – це щось велике, бурхливе, неймовірне. Те, що буває тільки у кіно та у книгах. А воно… виявляється, може бути таким. Простим. Теплим. Вишуканим. Як «Сонячна рапсодія». Наш з тобою десерт дня. 

- Для того, щоб десерт вийшов ідеальним, над ним потрібно ретельно працювати та дбати. Так і з нашим коханням, Уля. Я дбатиму про тебе. Кохатиму завжди.

Я також, - прошепотіла, не наважуючись говорити голосно, оскільки власний голос тремтить, - безмежно кохаю тебе, Максиме. 

Завмираємо у цій позі, що поєднує у собі буденність та магію щирого кохання, серед запаху випічки, м’якого світла та солодкого передчуття нашого спільного життя. 

- Хочу, щоб таких моментів у нас було тисячі, - знову шепочу, притискаючись до Максима міцніше. 

- Буде, - говорить Максим, - щодня будемо готувати разом десерти, створювати справжні кулінарні шедеври, натхнені коханням. 

Деякий час створюємо десерт, який став візитівкою кондитерської. Коли дістаємо з духовки ще гаряче тістечко, Максим кладе чайну ложку мені до рук. 

- Спробуй те, що ми разом приготували. З цього починається наше «завжди». 

Пробую тістечко, і воно божественне. Тане у роті, не дивно, що клієнти у захваті. Потім даю скуштувати Максиму. Той, із виглядом професіонала, говорить, що це найкращий десерт у його житті.

Бере мою руку, підносить до вуст, потім притискає до серця. 

- Я не хочу, щоб це колись закінчувалося. 

Усміхаюся і торкаюся його щоки долонею у рукавичці. 

- Не закінчиться, коханий. Бо тепер у нас є ми. Все інше - дрібниці. 

Виходимо у зал, знаходимо вільний столик. Сідаємо поруч, продовжуючи насолоджуватися приготованим десертом. Одна з офіціанток приносить нам каву. 

За вікном стоїть прекрасний літній день. 

Максим кладе долоню на мою руку, дивимося одне одному у вічі. 

- Обіцяй, що ми завжди будемо разом. 

- Обіцяю, - відказую, - Максе, ти ж знаєш, що я людина чесна. Одного разу помилилася, але більше такого не буде. Навіть коли життя мінятиме пори року, навіть коли доведеться починати все спочатку, йти через труднощі та випробування, я завжди виберу тебе.

Максим перехиляється через столик і цілує. Відповідаю на поцілунок, нас не хвилює, що можуть бути небажані свідки особистого. Дозволимо собі трошки солодкої слабкості. 

У цю мить світ зупинився - залишилися тільки ми, аромат десерту та тепло двох закоханих сердець, що обіцяли одне одному: завжди разом.