Розділ 68.

Максим.

Уляна пішла, не озираючись. Мені залишається тільки спостерігати за цим. 

«Цікаво, чи захоче побачитися з Марією? Мабуть, що ні. Дівчата останнім часом не дуже ладнали». 

Відчуваю порожнечу, у грудях утворилася виїмка, через яку повільно виходить тепло. Останні місяці мене зігрівало кохання до Уляни, але тепер… 

Я ж уявляв майбутнє з нею, чомусь був певен, що саме вона моя єдина. Тепер ці мрії, наче болючі уламки, що колють зсередини. 

«Ти, приятелю, у поета перетворюєшся», - єхидно кажу собі, - «йди працюй. Уляна сама постійно говорила, що робота — найкращі ліки від усього». 

Тепер залишається перевірити, як допомагає робота, коли у тебе розбите серце. 

Питання «чому не я» і «чим він кращий за мене» переслідують. Уляна буде усміхатися йому, а не мені. Цей мажор володітиме нею. 

Це викликає гнів. Не на неї, а на себе.

Не зміг утримати, не став для Улі по-справжньому важливим. Даремно сподівався, і, мабуть, не зумію відпустити цю прекрасну дівчину. Житиму спогадами… 

На очах виникають сльози, але витираю їх. Годі! Я чоловік, а не сентиментальний блазень. 

Боляче від того, що відтепер я сторонній в історії Уляни. Моя любов виявилася їй непотрібна. 

Але навіть через таку суцільну темряву пробивається світла думка: я вмію по-справжньому кохати. 

Раніше думав, що ні, не ті дівчата зустрічалися на життєвому шляху. Доки не зустрів Уляну… але вона не повинна йти життєвим шляхом з тим, кого не хоче бачити поруч. 

«От і все…», - перериваю думку, бо не хочу знущатися з себе. Думаю про інше. 

«Він зробить її щасливою… сподіваюся», - прошепотів сам до себе, а у горлі пересохло. 

Чому у мене сумніви щодо цього? Все яскравішою стає думка, що Уляну не можна з ним відпускати. 

Ні! Це все власні вигадки. Правда, проста і жорстока. 

Я кохаю Уляну більше, ніж узагалі здатен пояснити словами. 

Тому повинен відпустити! Маю навчитися жити без неї.

Поглянувши на годинник, бачу, що потрібно їхати за татом. Дав йому слово, що заберу з лікарні. 

Але як бути з кондитерською? Марія сама не впорається… 

Та до біса. Просто зачиню заклад і все. Нічого не станеться з клієнтами, якщо кілька годин побудуть без тістечок. Які тепер готуватиму я або тато. 

Уляна більше не готуватиме, а у неї так добре виходило. 

- Маріє, - звертаюся до дівчини, яка протирає вітрину, за якою знаходяться десерти. Серед них навіть є пара, які ще приготувала Уляна. 

Від усвідомлення цього стискається серце.

Дівчина запитально дивиться на мене, я підходжу і беру її за руку. 

Так хочеться відчути чиюсь підтримку. 

- Маріє, можеш йти додому, - кажу, намагаючись усміхнутися, - зачинемо на деякий час кондитерську. 

Марія здивовано дивиться на мене, я розумію. 

Уляна ніколи не зачиняла кондитерську раніше зазначеного часу. Навіть якби стався апокаліпсис, дівчина не відмовилася б від роботи. 

Я відмовлюся, тому що без Уляни немає сенсу. 

- Максе, вона покинула тебе? - запитує Марія, - невже ти думав, що вибере тебе? 

- Саме так і думав, - тихо відказую, - але помилявся… принаймні вона залишалася чесною зі мною. 

- Я також буду чесною, - говорить Марія.

Бере за обидві руки, дивиться у вічі. Від цього погляду серце починає колотитися. Не від того, що кохаю цю дівчину. Від того, що комусь потрібен. 

- Ти знаєш про мої почуття до тебе, - говорить Марія, - я ні на кого тебе не проміняю. 

Хочу сказати «я знаю», але не кажу цього. Тому що, насправді, не знаю… 

Звідки можна знати, як складеться далі життя? З ким ти залишишся та чи будемо щасливі? 

- Я кохаю тебе, Максиме, - говорить Марія. 

- Я б хотів тебе полюбити, - тихо відказую, і це правда. 

Уляну потрібно відпустити. Вона вибрала іншого хлопця, з яким сподівається бути щасливою. 

Тому я також повинен визначитися, зупинитися на тій дівчині, яку б міг кохати. 

- Може, спробуємо? - запитує офіціантка, - тепер це твій заклад? 

- Він завжди належав мені. Уляна на нього не претендувала.

Наші вуста знаходять одне одного, розтають у майже солодкому поцілунку. На мить уявляю, що замість Марії — Уляна, але швидко проганяю це марення. 

Досить! Віднині у мене є дівчина, про яку маю дбати. Робити все, щоб вона була щасливою. 

Також подбати про власне щастя.

- Тату, ти нічого не забув? - питаю батька, допомагаючи складати невелику сумку.