Розділ 64.

Після нелегкої розмови з Машею пригоди не завершилися. Я пішов на кухню до Уляни і побачив, що дівчина плаче над невдалим десертом.

В якому одразу упізнав «Сонячну рапсодію». Навіть у напіврозваленому десерті нескладно зрозуміти, що це той смаколик, який вона навчилася готувати рік тому. Батько розповів, що я єдиний, крім нього, хто знає рецепт. Вміє змішувати інгредієнти та правильно нагрівати карамель.

Виходить, що тато розповів секрет Уляні.

У дівчини не вийшло, і це її засмутило. А я… 

Я не здатен дивитися на сльози коханої. Через якийсь десерт так побиватися? Маячня, що не варта того. Анітрохи не варта. 

Саме тоді і наважився приготувати «Сонячну рапсодію» та відкрити ті таємниці, що мав. 

Які нікого, здається, крім мене, не стосуються, але чому ж відчуваю провину перед чарівною красунею? Яка вірила мені та особливо не розпитувала. 

Тепер сиджу навпроти Уляни, яка роздивляється наші з батьком світлини. Очікую на її реакцію. 

Знаю, що не розізлиться, скоріше образиться. Матиме на це право… мабуть. 

Хвилює те, чи можу тепер зізнатися у почуттях? Чи повірить вона, якщо стільки часу говорив шатенці неправду? Точніше, нічого не говорив, хоча інколи Уляна напряму запитувала про те, хто я та звідки взявся. 

Уляна піднімає погляд, на обличчі залишилися сліди від сліз.

Через силу усміхається. 

- Ти ж знаєш, що твого тата виписують через тиждень? 

- Так, - відповідаю, - Уляно, я дуже сподіваюся, що ти не… 

- Скажеш, що я прибрала у квартирі перед його поверненням. 

- Взагалі-то я сподівався, що ми зустрінемо його разом. 

- Як-небудь завітаю до кондитерської, - говорить далі Уляна, - зараз мені час. 

Ці слова звучать так, що я розумію: дівчина завтра сюди не прийде. Післязавтра також. 

- Уля… 

- Я звільняюся, - твердо відказує вона, - віднині ти тут усім керуєш. Впораєшся з цим краще за мене. До речі, раджу придивитися до Марії. Вона хороша дівчина і вірна подруга. 

Знала б Уляна, що та «вірна подруга» казала нещодавно. Та суть не в цьому. 

Уляна йде з кабінету. Наївна. Невже думає, що я її відпущу? 

Підбігаю і хапаю за руку. Дівчина обертається так різко, що, здається, зараз вліпить ляпас. 

Я готовий до цього.

Уляна не вдарила. Тільки дивиться величезними темними очима. 

Що у них можна побачити? Мабуть, було б логічно очікувати образу, злість, розгубленість. 

Цього всього немає. Німе питання, мовляв, чого треба? Навіщо зупинив? 

- Уля, - промовляю, - ти злишся? Вважаєш, що я зробив щось не так? 

- Чому ж… звісно, неправильно приховувати від мене правду. Але неправильно — це саме з мого погляду. Тебе це не стосується. Пусти мою руку. 

Вперто тримаю тендітну долоню, стискаю навіть сильніше. 

- Тоді чому хочеш звільнитися? 

- Тому що втомилася працювати, - відказує вона, - я весь цей час працювала за трьох, думаючи, що заклад ні на кого кинути. Тепер бачу, що є. Ти, Максе, надійний власник та спадкоємець. До того ж прекрасно готуєш десерти. Впорався із головним десертом дня. Ти впорався, а я ні. 

Не подобається мені така розмова. Геть не подобається.

- Уляно, я не хочу, щоб ти йшла. Залишайся, та будемо керувати кондитерською разом. Я ніколи раніше не робив нічого подібного. Ти підкажеш мені, направиш…

- Мені ніхто не вчив. Сама впоралася. У тебе все вийде.

Вкотре смикає долоню, але я вперто продовжую тримати. Здається, що якщо зараз відпущу, тоді втрачу Уляну. Мою Улю.

- Не зовсім так. З тобою деякий час був мій батько.

- З тобою він також буде…

- Я хочу, щоб ви залишалися обидва зі мною.

Шатенка дивиться на мене, потім, злегка підвищивши голос, говорить:

- Відпусти руку, Максе. Я хочу піти. Ти мене не зупиниш.

- Уляно, не кидай мене. Пробач.

- Мені немає за що тебе пробачати.

- Тоді не йди!

У моєму голосі звучить такий відчай, що я готовий розридатися. Я - дорослий парубок, зараз почну ревіти. 

Якщо це затримає Уляну, то я готовий до такого спектаклю. Відіграю роль кращим чином. Плювати, що престижна нагорода за це не світить. 

Красуня дивиться на мене як на набридливу дитину, яка не заспокоїться, доки не отримає бажане. 

Але це тільки на мить. Далі її погляд стає теплим, там загорається емоція… 

Що це? 

Кохання? Чи мені так хочеться думати? 

Уляна усміхається, торкається долонею моєї вилиці.