Розділ 63.

Максим

Стосунки з Марією у нас прохолодні. Ні, ми не підставляємо одне одного, але інколи ловлю погляд дівчини. Там можна роздивитися різні емоції, починаючи від докору і до відвертого гніву. 

Вона зрозуміла, що ніхто, крім Уляни, мені не потрібен. Я це чудово знаю. 

Я кохаю Уляну, хочу бути з нею. Та чи хоче вона? Щоразу, спостерігаючи, як за нею вдаряє той багатий хлюст, хочеться підбігти та дати у випещену пику. 

Сказати, щоб не підходив до моєї коханої на відстань у кілометр. 

Назар подарував Уляні дорогоцінний браслет з гранатами. Приносить розкішні букети. 

Більше за все дратує те, що я також так можу. Не проблема купити ювелірну прикрасу або замовити прекрасні квіти. 

Але як зробити, щоб не викрити себе? Коли дарую Уляні квіти, вона з підозрою дивиться на мене. Якщо подарую прикрасу, дівчина вирішить, що її вкрав. Або щось інше, можливо, гірше. 

Хіба можу зізнатися дівчині, яку люблю, що прийшов у перший день літа до кондитерської не просто так? Навмисне заявився, щоб дізнатися, в якому стані заклад.

Ми з батьком не спілкувалися достатньо довгий час, але ж саме я прямий спадкоємець. 

Мені повинна належати «Десертна мрія». 

Тоді дізнався, що якесь дівчисько претендує на те, що це її кондитерська. 

За іронією долі, саме ця дівчина врятувала мене, коли я залишився ні з чим. 

Не міг тоді, стоячи в одному спідньому, сказати, що прийшов відібрати кондитерську. 

Не зумів це зробити пізніше, коли ближче познайомився з Уляною, красунею, що має довге волосся кольору спілого каштану. 

Вирішив почекати, дізнатися більше, попрацювати у закладі. В якийсь момент, відновивши документи, заявити, що це моя кондитерська. Ніяка інша людина не має права претендувати на чуже. 

Ще злився на батька! Що він собі думає? Хоче позбавити спадку законного сина, віддавши все чужій дівчині? Яка, скоріше за все, прикидається доброю, щоб забрати до рук те, що їй не належить. 

Я їх обох у калюжу посаджу.

Так думав тоді, прийнявши рішення вичекати слушного моменту. 

Дізнаючись більше про Уляну, крадькома милуючись нею, зрозумів, що це вона. Та сама єдина, на яку чекав все життя. 

Я ж мріяв про кохання, хоча нікому і ніколи не розповідав про це. У неї є ще один кавалер, який є гідним суперником. 

Як тепер зізнатися Уляні у тому, що я не той, за кого себе видавав? 

Здається, нічого такого поганого не зробив, але… 

Уляна не схожа на інших дівчат, вона не пробачає таємниць, які стосуються особисто її. Я мав би одразу розповісти про себе. 

Розказати, що, насправді, не жебрак, в якого вкрали останні гроші. Маю успадкувати серйозні статки від мами та вітчима. 

Найголовніше, що саме мені належить «Десертна мрія», яку готовий подарувати Уляні на законному рівні.

Говорив з татом, він також у захваті від Уляни. Як її не любити, коли стільки часу шатенка підтримувала тата? Ходила до нього в лікарню, тримала заклад у порядку, оплачувала лікування батька. 

У той час, як його рідний син нічого не знав і навіть не цікавився. Не впевнений, що мені є пробачення за це. 

- Чого задумався? - Марія виникає так несподівано, що я навіть смикнувся. 

Поглянув на неї трохи не з роздратуванням. Майже готовий визнати, що дістала… 

- Думаєш про Уляну? - запитує дівчина, на що я киваю. 

Немає сенсу приховувати. Думаю про неї постійно. 

- Максе, якщо ти думаєш, що «склеївши» начальницю, вийде отримати підвищення чи претендувати на частину кондитерської, то я тебе розчарую. Не вийде.

Пильно придивляюся до симпатичної офіціантки. Щось недобре закралося всередину. Марія явно скаже зараз щось ще гірше. 

- «Десертна мрія» Уляні не належить. Начальниця обманює, говорячи, що це її заклад. Про це знає вона, і знаю я. 

- Ти вирішила розповісти? - не без іронії запитую в дівчини, - зазвичай так не роблять ті, кому довірили таємниці. 

Та тільки усміхається і киває. 

- Згодна. Але не хочу, щоб ти намагався завоювати увагу тієї, що того не варта. В Уляни немає нічого. Вона як я. Та мене хоч з дому не виганяли. Уляна нікому не потрібна, навіть самим близьким людям. 

Хочеться сказати, що Уляна потрібна мені, але стримуюся, тому що звучить якось мелодраматично.

Кажу зовсім інше. Те, що може зачепити Марію, дати зрозуміти, що цю битву вона програла. 

- Мушу тебе розчарувати, Маріє. Я знаю, що це не кондитерська Уляни. Тому що це моя кондитерська! Одне моє слово, і «Десертна мрія» дійсно належатиме нашій начальниці. Тато дасть на це згоду. Тоді ми з Улею серйозно подумаємо, чи варто тебе залишати на цій роботі. 

Марія завмирає на мить, потім на її гарненькому та зухвалому личку проявляється недовіра. 

- Тільки що придумав? Міг бути більш оригінальним. 

Розвертається та йде геть. Через десять хвилин покидає заклад та йде додому, не сказавши нікому ні слова. Ну і нехай. Сам зміну закрию, впораємося вдвох з Уляною.