Розділ 59.

Зайнята приготуванням вишневого пирога і разом з тим слухаю, як Соломія розповідає про Тимофія. Так звуть того здоровила, що прийшов з сестри гроші вибивати. 

Красиве у нього ім’я. Не зовсім йому пасує, але то вже таке… 

Соломія не прийшла до кондитерської, як робила зазвичай. Зателефонувала. На мої слова, що я зараз зайнята, традиційно не звернула уваги. 

- Уля, він такий класний, - щебече Соломія, - ми тоді поговорили, потім пішли прогулятися. Тимофій виявився галантним. 

- Думала, такий типаж чоловіків тобі не подобається, - зауважила, викладаючи вишневе варення для начинки, - на бандюка схожий. Та й робота така ж сама. 

- Зовнішність оманлива, - парує сестра, - він такий милий. Ще у нього вдома кошеня. Звуть Бусік. 

- Він подобається тобі? 

- Звісно. Бачила б ти його вушка. А вусики… 

- Я про хлопця, - промовляю, роздумуючи, чи варто сьогодні замовити партію морозива для молочних коктейлів. 

- Не просто подобається. Уля, здається, я закохалася. 

- Рада за тебе, - відповідаю та усміхаюся.

Можна було б зауважити, що не вперше чую подібне від сестри. Але цього разу… щось таке відчувається у голосі. Це «щось» не залишає сумнівів, що Соломія щира. 

- Соломійко, сподіваюся, у вас все складеться. 

- Він такий букет квітів мені подарував. Білі лілії, мої улюблені. 

- Все-таки поговори з ним щодо роботи, - продовжую, - якось моторошно, що заробляє на життя тим, що гроші з інших вибиває. 

На мить на тому кінці настає тиша, потім Соломія говорить: 

- Я вже підіймала цю тему. Тимофій сказав, що подумає, як краще зробити. Сказав, що заради мене готовий на все. Навіть змінити життя, до якого звик. Уля, він кохає мене! Нарешті зустріла того, хто зі мною щирий. Знайшла своє щастя. 

Мені здається, чи Соломія плаче? Я ж хвилююся за сестру, бо не хочу, щоб відчула чергове розчарування. Годі з неї. 

- Сестричко, бажаю, щоб у вас склалося, але будь обережною. 

- Дякую, - несподівано говорить Соломія.

Почувши це, застигаю з телефоном. Соломія мені дякує? Це щось нове…

- Не варто подяки.

- Дуже варто, - відказує співрозмовниця, - Уляно, ти єдина, хто завжди вислуховував мене, підтримував. Я ж навіть ні разу не подякувала тобі.

- Ми сестри. Я завжди буду поруч.

- Я також. Незважаючи на те, що ніколи особливо тісно не спілкувалися, знай: я люблю тебе. Люблю, мою маленьку сестричку.

На очах виступають сльози… як же чекала таких слів. Відчувати себе потрібною, тією, кого люблять рідні.

- Все це я мала б сказати тобі особисто, але нічого… Як-небудь завітаю до кондитерської та міцно обійму. Коли відбудеться весілля, то будеш почесною гостею.

Нічого собі! Сестра вже планує весілля.

- Тільки не поспішай з цим, - відказую, - Тимофій не втече. 

- Я ні слова йому не скажу, - говорить Соломія, - відчуваю, що він сам все зрозумів. Пропозицію не змусить чекати. Не запитую, звідки мені це відомо. Просто знаю… 

- Це чудово, - не знаю, що ще додати. 

Сестра щаслива, і це найголовніше. 

- Уля, я дам тобі пораду, - несподівано говорить сестра, - ніколи раніше цього не робила, але треба колись починати. 

- Кажи, я слухаю. 

- Подумай над тим, щоб влаштувати особисте життя. Ти постійно сама. Навіть Вікторія і та встигла стати мамою. Ти ж постійно тільки працюєш. 

Обіцяю подумати над сказаним, і на тому прощаємося. Слова про те, щоб не залишатися самій, змусили задуматися. 

Вкотре думаю над тим, що не гірша за інших. Я здатна любити, бути вірною, турбуватися про того, хто поруч. Крім того, зараз є кандидатури.

Максим чи Назар? Чи можливо любити двох? Навряд! Завжди залишалася переконана, що кохання здатне прийти тільки до одного. Коли намагаєшся всидіти на двох стільцях, то це ні до чого хорошого не призведе. 

Та чи хочу я робити вибір? Інколи здається, що хочеться заховатися від того, як все склалося. Закритися на кухні та робити десерти. На цій території почуваюся у безпеці. 

Йду до кабінету, щоб узяти книгу рецептів. Зберігаю під замком, як головний скарб кондитерської. 

Заходжу до кабінету і бачу на столі букет хризантем, які наче сяють, стоячи у вазі. Підходжу до букета, милуюся квітами. 

Які вони красиві! 

Хто міг залишити таку красу? Назар прислав? Розійшлися з ним востаннє не так добре, може, вирішив налагодити стосунки? 

- Це від мене, - чую голос, на який обертаюся. 

Стоїть Максим, дивлячись на мене. Блакитні очі нагадують сапфіри…

Так розмірковую, наче знаю, які сапфіри. Не бачила їх ніколи у реальності.