Розділ 56.

Максим. 

Як же він мене дратує! Той самозакоханий мажор, який вважає, що весь світ обертається навколо нього. Тільки тому, що він багатий та вродливий. 

Так! Цей хлюст красивий, ніде правди діти. Але це не надає права дивитися на Уляну, як на власність. Бачу це навіть на відстані. 

Не хочу цього. Не допущу, щоб він її образив. Уляна заслуговує на кращого хлопця, навіть якщо ним буду не я. 

Тепер знову притягнувся до кондитерської. З виглядом господаря. Найгірше те, що Марія також дивиться на нього із захопленням, наче глузує з мене. 

- Він красунчик, - прощебетала Марія, збираючи брудні тарілки, - Уляна не має упустити такого щасливого шансу. 

- Що у ньому особливого? - з досадою кажу, витираючи стільці ганчіркою. 

- Вродливий, багатий, уважний, успішний, - переліковує колега.

Успішний! Ну так! Татко купив ресторан, звісно, синок став успішним. Я б поглянув, якби поводився з рюкзаком за плечами. Коли спиш у спальному мішку під відкритим небом, не витримав більше двох ночей. 

- Уляна на такого не поведеться, - парую, трохи не зі злістю. 

Не стримавшись, виглядаю у вікно. Красунчик дарує Уляні білі троянди. Чудові квіти. Я також здатен такі подарувати. 

- Уляна дійсно ставить особисті якості вище за матеріальні, - погоджується Марія, - але є тут один момент… 

- Який? - дивлюся на дівчину з надією, що та розкаже. 

- Не знаю всіх деталей, - відказує та, - Уляна не розповідає про особисті події життя. Але знаю, що він її перше кохання. Перед Назаром у нашої начальниці відчуття провини.

Перше кохання не забувається, - погоджуюся, - але він їй не підходить. 

Марія усміхається, потім віддає гору тарілок і чашок. Не маю вибору, доведеться віднести посуд на кухню. 

Коли повертаюся, колега протирає стіл. Помітивши мене, промовляє: 

- Максе, якщо начальниця не звертає на тебе уваги, то, може, варто придивитися до когось іншого? До того, хто неподалік, вільний та не проти стосунків. Зверни увагу, можливо, така дівчина зовсім поруч. 

Готовий майже погодитися з Марією. Може, вона права? Сохну за Уляною, але нічого не значу для неї? Але ж вона не відмовила мені напряму… 

- Піду сміття винесу, - кажу, беручи пакет та направляючись до виходу з кондитерської. 

Відкриваю двері, помічаю пару закоханих, що стоять впритул, не зводячи очей одне з одного. 

Стискаю пакет, відчуваючи бажання підбігти до того мажора та врізати. Уляна не бачить, яка з нього фальшивка?

Вона ж не дурна дівчина! Мене повинна помітити! 

- Назаре, я кажу тобі, годі, - голос Уляни звучить суворо, упізнаю начальницю, - поїздку за місто ще обговоримо. Зараз моя відповідь - ні. 

- Я стану чекати, доки не почую «так». 

Говорить це так впевнено і грайливо. Козел! 

- Доведеться тоді чекати до наступного літа мінімум, - втручаюся у розмову, довго не думаючи, які будуть наслідки. 

Назар повертається до мене, дивиться наче на сміття. Особливу увагу приділяє поглядом мішку, який тримаю у руках.

- Уля, у вас сміттяр змінився? Йому ця посада личить.

- Назаре, перестань, - відказує Уляна, - це Максим. Мій хороший друг та колега.

- Радий познайомитися, - насмішкувато продовжує хлюст, - хтось зустрічається з красивими дівчатами. Інші назавжди залишаються у френдзоні.

- Слухай ти, - починаю кипіти, але втручається Уляна.

- Не потрібно. Максе, викинь сміття та вертайся до зали. Назаре, їдь додому. Поговоримо пізніше.

- Уляно, перестань ламатися, - хлопець притискає дівчину до себе, чим випробовує моє терпіння.

Найбільш злить те, що бачу: Уляна не хоче перебувати в його обіймах. Намагається випручатися, але той ігнорує.

- Ти не бачиш, що Уляна не хоче, щоб ти руки розпускав? - різко промовляю, - чи думаєш, що все можна?

- Тобі яке діло, невдахо, - гримає той у відповідь, - йди, жебракуй в іншому місці.

- Проковтнеш ці слова…

Коли я там бився востаннє? Здається, настав час пригадати, як дворових приятелів гамселив. 

- Спробуй, - не залишається у боргу суперник. 

Відсторонює від себе Уляну, сунемо одне на одного. На обличчях спалахують ідентичні усмішки. 

- Чудова нагода з’ясувати, кому з нас дістанеться Уляна, - говорить Назар. 

- Згоден, - у крові скипає адреналін, дійсно налаштований врізати зухвальцю. 

Між нами миттю опиняється Уляна. Очікував від неї такого, але сподівався, що це станеться не так швидко. Все ж таки, дозволить чоловікам отримати задоволення від поразки суперника. Навіть не припускаю думки, що саме я програю. 

Уляна варта того, щоб за неї битися.