Розділ 55.

На якийсь момент стає страшно, але змушую себе триматися. Роблю це не заради себе, а заради сестри. Їй ні до кого звернутися, виходить, що я остання надія. Не підведу. 

- Мені побути поруч? - запитує Максим, - чи може одразу звернутися до добродія? Сказати, щоб забирався. 

На мить задумуюся, перед тим зловивши благальний погляд Соломії. 

- Максе, залишайся поруч, щоб нічого не сталося жахливого. Ми, поки що, самі підійдемо до нього. 

Не випускаючи долоні сестри, рушаю до хлопця. 

- Вітаю, - кажу, підходячи до нього, - вам щось принести? Чи ви просто від літньої спеки ховаєтеся? 

Чоловік пильно дивиться на нас із сестрою. Погляд оцінює, аналізує. Що не дивно, адже розмірковує, скільки грошей з нас можна вибити.

Помічаю, що особливо довго затримується поглядом на Соломії. Вона красива дівчина, до того ж винна йому гроші. Не дивно, що уваги більше. Що як почне вимагати від Соломії повернення боргу чимось особистим? Від такої думки вже готова кинутися на захист сестри. 

- Красуне, ти у курсі, що твій кавалер винен мені гроші? - починає, але не таким загрозливим голосом, як можна було б очікувати. 

- Знаю, - говорить Соломія, - але він кудись зник. Не відповідає на дзвінки та повідомлення. Не я брала у вас гроші… 

Хлопчина продовжує пропалювати сестру поглядом, потім звертається до мене: 

- Принесіть дві кави та два тістечка. За мій рахунок. 

Почувши це, трохи з сестрою не впали. Не думали, що той, хто прийшов вибивати гроші, вирішить пригостити боржницю. 

- Чого стала? - кажу до мене, - йди, виконуй замовлення. 

- Якщо надумаєте скривдити сестру, одразу зателефоную у поліцію, - на всяк випадок попереджаю.

Дивлюся на Соломію, з подивом помічаю, що, незважаючи на страх, дівчина зацікавлена. Їй завжди подобалися домінанти. 

Спробую залишити їх удвох. Ризиковано, але, все ж таки, щось з цього може вийти. Може, дійсно, домовляться. 

Приношу замовлення і бачу, що Соломія вже щебече з тим, кого боялася. Коли хлопець усміхається, то вже не здається таким страхітливим. 

Через годину Марія приносить гроші, які залишив відвідувач. 

- Уля, той страшко заплатив за тістечка та каву і навіть чайові залишив. 

- Що з Соломією? - з тривогою запитую, - ти щось бачила?

Бачила, як вони виходили з кондитерської попід руки. Соломія щось жваво йому розповідала. 

Зітхаю, відчуваючи певне полегшення. Тривога не відпускає до кінця, адже не відомо, як Соломія буде розраховуватися за борг. Точніше… мабуть, так і стане це робити. 

Проте сестра старша за мене і знає, що робить. Дуже сподіваюся, що знає. 

Не стримавшись, набираю Соломії повідомлення: «будь обережна, не нароби ще більше помилок, ніж раніше». 

На що отримую відповідь: «не хвилюйся. Все під контролем». 

Зазвичай з цих слів всі проблеми і починаються. Але нехай! Я не нянька, щоб за всіма родичами слідкувати.

Поринаю у роботу, щоб знову відволіктися. День пробігає швидко, коли настає час зачиняти кондитерську, обертаюся і бачу Назара з букетом троянд. Від несподіваної появи кавалера серце тьохкає, на обличчі виникає усмішка. 

- Привіт, - кажу, - вже пізно. Чому ти тут? 

- Здогадайся, - говорить той, - прийшов особисто тебе побачити. 

Підходить впритул і простягає квіти. Беру їх, не знаючи, чи варто. Хоч би не побачив хто… 

Думка, що викликає роздратування на саму себе. Навіть якщо хтось і побачить, що з того? Годі вже мати сумніви! Настав час відчути себе щасливою. 

- Рада тебе бачити, - неголосно кажу та шаріюся. 

- Я також дуже радий, - відказує той. 

Хлопець цілує, а у мене перехоплює подих. Пригадується, як стався наш перший поцілунок. Ми тоді за школу втекли… 

- Не варто було, - прошепотіла, перш ніж ми знову поцілувалися, - ти подарував мені такий дорогий браслет. Тепер квіти…

Молодий чоловік кладе на мої вуста вказівний палець, потім проводить ним же по моїй шиї. 

- Уля, ти не повинна думати про те, скільки і що коштує. Дозволь про це подумати чоловіку, який хоче бути поруч з прекрасною дівчиною. 

Із зусиллям стримуюся, щоб не нагадати про те, що гроші Назару не належать. Йому пощастило з батьками… 

«Не здумай це сказати, - подумки наказую собі, - годі вже бути такою правильною. Де та у кого Назар бере гроші, тебе не стосується». 

- Я хотів би запросити тебе провести вихідні зі мною, - веде далі Назар, - за містом. Що скажеш? 

Відходжу на крок від парубка, обличчя спалахнуло від емоцій, серед яких вимальовується страх. 

Він кличе мене до себе? Я ж не маленька, щоб розуміти, чим це може завершитися.

Назаре, я не готова до такого, - твердо відказую.