Розділ 54.

Ніколи так не хвилювалася. Отакої! Можу витримати довгі черги роздратованих відвідувачів, готова працювати понад зазначеної зміни. Але не здатна виразити почуття до хлопця, який подобається.

- З того моменту, як почав працювати у «Десертній мрії», ти швидко став для мене більше ніж другом та колегою. Навіть забороняла думати про тебе, адже подобаєшся Марії.

Максим хоче щось сказати, але я зупиняю його поглядом.

- Зачекай. Дозволь сказати, потім скажеш ти. Марія сподівається, що почнеш зустрічатися з нею, але це не змінює того факту, що ти не байдужий мені. Але ти знаєш, що є ще один юнак… Можливо, хотілося б сказати, що до Назара нічого не відчуваю, проте…

Зупиняюся, потім, набравшись сміливості, продовжую:

У старших класах я відмовила Назару, не стала з ним зустрічатися. Через це відчуваю провину. А раптом я розбила йому серце? 

- Ти хочеш зустрічатися з ним через це? Борг, так сказати, повернути? 

У голосі Максима звучить несхвалення, через що виникає відчуття протесту. Так і хочеться сказати: «Яке твоє діло?» 

Ні. Не скажу. Максим кохає мене, не можна робити йому боляче. 

- Дай мені трохи часу. Повинна розібратися у почуттях, - вимовляю, відчуваючи полегшення. 

Все ж таки підібрала слова. Відповідь тепер залежить від Максима. Наскільки готовий зачекати... 

Звісно, він може зараз обуритися, сказати, що думаю, якого хлопця вибрати. Звинуватити у тому, що шукаю багатого нареченого. 

Це неправда, і Максим прекрасно знає. Він не дурний, зрозуміє. 

- Добре, - говорить хлопець, - зачекаю, скільки знадобиться. 

Підносить мою долоню до вуст та цілує.

Заливаюся фарбою. Вже вдруге за вечір коїться таке романтичне неподобство. Хлопці, що з вами сталося? 

- Дякую, - відповідаю, тільки б не мовчати. 

- Я можу проявляти знаки уваги до тебе? Адже Назар, явно, збирається це робити. 

- Як знаєш, - знову кажу, від чого хочеться плакати. 

Стає шкода Максима, разом з ним Назара. 

- Я можу провести тебе додому? 

- Це не обов’язково. 

- Знаю. Але я хочу це зробити. 

Киваю, даючи зрозуміти, що згодна на пропозицію юнака. Знаю, що поруч з ним відчуватиму себе у безпеці.

Наступний день спокійний, але це тривало не більше двох годин. Потім нахлинула хвиля відвідувачів. Довелося вийти в зал, щоб встигнути рознести замовлення і не терпіти незадоволені фізіономії клієнтів. 

Коли стає трохи легше, наївно думаю, що зможу відпочити. 

Не виходить, тому що до кондитерської забігає Соломія. Вся у сльозах, підбігає до мене і хапає за руку. 

- Уляно, потрібно поговорити. 

- Хвилинку, мила, - тільки й відказую, взявши гроші у клієнта. 

Краєм ока помічаю, що сестра налякана. Це викликає тривогу та бажання якомога скоріше піти з нею до кабінету. Дізнатися, що сталося цього разу. Мабуть, щось дійсно серйозне. 

- Максиме, стань на моє місце, - кажу хлопцеві.

Вхопивши сестру за руку, веду до кабінету. Сівши за стіл, запитую:

- Хочеш тістечко? Солодке знімає напругу.

- Не потрібно. Мені треба від тебе інше. Дві тисячі доларів.

Оце так заява! Від якої кілька секунд сиджу, розкривши рот. Скільки?

- Соломійко, ти серйозно?

- Так. Борг потрібно віддати, - хлипає дівчина.

- Кому ти могла заборгувати такі гроші? На косметику просадила? Не повірю…

- То не я, - каже сестра, - то Діма заборгував. Коли настав час віддавати, сказав, що я зумію повернути. Дав мою адресу. Уля, я вже третій день помічаю, що за мною слідкує якийсь страшний здоровань.

Мовчу, наче мову відібрало. Це правда, таки відібрало. По-перше, хто такий Діма? Здається, не було такого раніше. Виходить, якийсь молодик комусь заборгував гроші, а повертати повинна Соломія?

- Скажи тому переслідувачу, що ти тут ні до чого. Нехай розбираються з Дмитром. 

- Думаєш, мені повірять? Безпечніше, якщо віддам гроші, - плаче сестра. 

- Але ж у мене немає таких коштів, - розвожу руками, - ні в когось з наших родичів не знайдеться. 

Промайнула думка звернутися до Назара, але я відмахнулася. Не факт, що хлопець допоможе (та й не повинен), тому залишу цей варіант на крайній випадок. 

Справи кепські. Не можу покинути сестру напризволяще. Правильним рішенням буде піти до поліції. 

Тільки хочу це сказати, як до нас зазирає Максим. 

- Уляно, там якийсь перець вимагає Соломію. Говорить, що особисті справи… 

Сестра блідне так, що здається, зараз зомліє. У мені прокидається бойовий запал.