Розділ 51.

Кілька кроків пройшла мовчки, але потім зупиняюся, змушуючи зупинитися Назара. 

- Ти можеш пояснити мені… 

- Ти можеш замовкнути, - різко відказує той, - вперше за довгий час попрохав про послугу, а ти не здатна… 

- Ні про що не прохав, - парую, - тому і хочу почути… 

- Уляно, куди він тебе тягне? - роздається за нами. 

Обертаюся і бачу Максима. За хлопцем стоїть Марія. Хто залишився у залі? 

- Що тобі від неї потрібно? - непривітно запитує Максим у Назара, - облиш Уляну. 

- Не чіпайте нашу начальницю, - подає голос офіціантка. 

Назар повністю ігнорує обох і повертається до мене. Як і раніше, стискаючи руку.

Уляно, потрібна твоя допомога. Увечері дуже важливий банкет, клієнт віддав гроші наперед. Але мій тупий кухар зіпсував торт. Потрібно приготувати інший. 

- Ви можете замовити, - почала я, але замовкла, коли Назар перебив. 

- Звісно, можу. Той, хто замовив банкет, сказав, щоб торт був авторський. Коротше, приготувати його можна тільки у нашому ресторані. Знаю, що ти талановита кондитерка. Невже не виручиш? 

Відчуваю себе геть розгубленою. Назар хоче, щоб я просто так взяла і покинула «Десертну мрію» майже на цілий день. Та й звідки знати, чи впораюся я з тим тортом. 

Назара покинути також не можу. Коли людина у відчаї (що дуже добре проглядається на обличчі мажора), покинути напризволяще… то не у моєму стилі. 

- Максиме, Марія, - кажу, звертаючись до помічників, - треба виручити. Побудьте поки самі, постараюся владнати все швидко. 

Ті дивляться на начальницю, і я розумію їх. Вони ще не залишалися так надовго самі.

Сідай у машину, - тільки й говорить Назар, - за цю послугу у боргу не залишуся. 

Ігнорую слова хлопця, зараз хвилює тільки «Десертна мрія», яку залишаю, як мінімум, на кілька годин. Ще хвилюють мої хороші підлеглі, які завжди зрозуміють. 

Не знаю, чому не відмовляю Назару. Що складного у тому, щоб сказати «ні» і повернутися до кондитерської? 

Щось тримає, не дозволяє того зробити. 

Доки роздумую, машина зупиняється біля ресторану, де у мене було побачення з Максимом. Недолуге тоді все завершилося. 

- Виходь, - Назар відкриває дверцята і подає руку. 

Ну прямо як джентльмен. Може, коли хоче. Чи коли йому щось потрібно. 

- Уляно, ходімо. Покажу тобі кухню. Певне, не така, як у тій скромній кондитерській, в якій змушена працювати.

Разом приходимо до просторої кухні, де метушиться кілька людей. Маю погодитися, що приміщення дійсно неймовірне. Техніка така, про яку можна тільки мріяти. Не знаю, скільки зарплат має піти на все це. 

- Як справи? - запитує Назар в одного з юнаків, що з тривогою переглядають щось у телефонах. 

- Ніяк, пане, - відказує один з них, - кондитер пішов і не збирається повертатися. Ми з цим рецептом не впораємося. 

- Вона впорається, - вказує на мене Назар. 

Хлопці дивляться з надією, але разом з тим і сумнівами. Мовляв, якесь дівчисько заявилося і хоче показати себе як професійного кондитера. 

Доведеться вам, хлопчаки, повірити. Інколи жінка здатна на більше, ніж від неї очікують. 

- Покажіть рецепт. Як має виглядати торт? - кажу, щоб зрозуміти, з чого починати.

Сама не сподівалася, що буду почуватися настільки спокійною. Але так воно і є. За той час, що створювала десерти, звикла до різних несподіванок та труднощів. 

Вдягаю уніформу кондитера, придивляюся до рецепта. 

Назар підходить позаду, обіймає за талію, шепоче: 

- Ну то як? Що скажеш? 

- Скажу те, що торт буде зроблено. Відвідувачі його отримають. 

- Супер, - чоловік відсторонюється, - тоді працюй. З мене подяка. 

Хлопець шльопає мене по п’ятій точці, від чого я смикаюся та обертаюся. Назар виходить з кухні, встигнувши підморгнути на прощання. 

Юнаки, що мають допомагати, відводять погляди. 

Та мені це все не так важливо. Наразі у пріоритеті торт. Коли вже взялася, треба виконати замовлення кращим чином.

-  Велике тобі спасибі, - говорить Назар, коли сидимо у його машині, - я б не впорався без тебе. 

- Знаю, - відказую, дивлячись на мужнє обличчя хлопця. 

Він був красивим у школі, не даремно за ним бігали дівчата. Тепер став ще красивішим. Поруч із ним відчуваю себе сірою мишкою. Яка розуміє, що поруч із таким принцом повинна бути принцеса. 

Тобто, багата та успішна, як і сам Назар. Тільки так вийде відчувати себе рівною. 

Молодий чоловік продовжує дивитися, потім бере мою долоню та підносить до вуст. Палко цілує, від чого йдуть мурашки всім тілом. 

- Дякую, - знову повторює, - Уляно, я вкотре переконався, що ти потрібна мені. Хочу бачити у своєму житті неймовірну красуню, яка вже не першу ніч тривожить мої сни.