Розділ 49.

Максим

Сльози Уляни діють на мене магічним чином. Здається, за одну сльозу готовий віддати усього себе. Несподівано відкривається завіса таємниці, яка супроводжує цю дівчину. Розумію причину, чому Уляна не дає спокою. 

Я ж також ніколи не любив нікого. Постійно шукав того, кого б міг полюбити, і не вдавалося. Батьки розлучилися, тата майже не знав. Вітчим ставився до мене холодно, я платив йому тим самим. Дівчата, з якими зустрічався, довго не затримувалися у житті. Здається, вони набридали мені ще до того, як я встигав дізнатися про них більше. 

Саме тому я і розпочав подорожувати. Щоб не мати змоги прив’язатися до одного місця, до людей. Не відчути чергове розчарування. 

Зустрівшись з Уляною, побачив у ній власне життя. Дівчина шукала кохання, але жодна спроба не привела до результату. 

Саме тому чужі інтереси Уляна ставила вище за власні.

Доглядала за племінником, вислуховувала проблеми сестер. Відповідала за вчинки молодшого брата, думала про почуття офіціантки. Намагалася допомогти навіть там, де це шкодило їй. 

Тепер я хочу захищати Уляну. Але чи захоче вона цього? Точніше, чи повірить, що я на це здатен? 

- Володимир Денисович почав втішати. Обійняв мене… це були перші щирі обійми у моєму житті. 

Дівчина втирає сльози, дивиться на небо. Вже зійшов молодий місяць… 

- Прийняв на роботу, бо тоді кондитерська переживала скруту. Довелося звільнити персонал, я перший час працювала практично без зарплатні. Ми удвох витягнули кондитерську з кризи. 

- Це він навчив тебе готувати десерти?

Частково. Я і до цього часу полюбляла випікати різні смаколики. Володимир надав можливість вдосконалювати навички. Та книга, що ти бачив, — то його книга, в якій більшість десертів придумав сам. Говорив, що мріє подарувати її своєму сину. 

- Він так сказав? 

- Так. Але зауважив, що станеться це тільки тоді, коли той виявиться готовим. Заздрю цьому хлопцю, хоча і соромно за це. У нього такий чудовий батько. 

Уляна притуляється до мене, кладе голову на плече. Тілом йдуть сироти. Хочеться обхопити крихке створіння і не відпускати, врізати кожному, хто претендуватиме на неї. Назару, в першу чергу… 

Шатенка говорила, що він не дає про себе знати. Я радий. Не хочу бачити того мажора у нашому житті. 

- Обійми мене, - несподівано говорить Уляна.

Виконую те, що говорить та, хто не байдужа. Потім повертаю обличчя Уляни до себе і цілую. 

Знаючи запал Уляни, знаю, що можу отримати кулаком у ніс. Дарма! Готовий ризикнути. 

Заради цієї миті, цих поцілунків готовий померти. Без перебільшень. 

Спочатку Уляна поводиться напружено, але потім відповідає на поцілунки. Несміливо, невміло, але з кожною секундою все більш пристрасно. 

Здається, час зупиняється. 

Для неї це яскраві емоції, які вона, можливо, ніколи не знала. 

Для мене також. 

В якийсь момент спалахує думка, чи той Назар цілується краще за мене? Якби міг, прибив би того хлюста. 

- Я кохаю тебе, Уля, - шепочу, перш ніж знову торкнутися її вуст. 

Та шатенка відсторонюється, почувши це. Дивиться з підозрою, від якої стає ніяково. Наче не у почуттях зізнався, а попався на крадіжці. 

Хоча це Уляна моє серце вкрала.

- Ти впевнений у тому, що говориш? - суворо запитує вона. - Максе, перш ніж говорити про кохання, слід вирішити, чи готовий відповідати за свої слова. 

- Раз я тебе поцілував, отже ти, як мінімум, мені подобаєшся, - відказав трохи більш різко, ніж хотів. - Ти також з готовністю це робила. Чи тобі байдуже, з ким це робити? 

Уляна відсовується від мене, у темних очах спалахує такий біль, що я готовий себе вбити. 

Що я ляпнув? Чому язика не міг стримати? 

- Пішов ти, - тихо, але чітко промовляє дівчина. 

Встає та йде геть. 

Зриваюся та біжу за нею. Хапаю за руку, дівчина обертається. 

- Що? 

- Уля, я не хотів… - сказав, не подумавши. Ревнощі… 

- Це твої проблеми. Пора вже додому. Вставати рано.

- Ти…

- Не звільню, не хвилюйся. Особисте не повинно впливати на роботу. До твоєї роботи у мене претензій немає.

- Я можу провести тебе додому?

- Сама здатна дійти. Не треба заради мене жертвувати часом. Витрати його краще на сон.

Зупиняюся, відчуваючи легке роздратування. Ну що за дівчина! Будь-який знак уваги сприймає за непотрібну жертву.

- Я хочу це зробити не заради тебе, а заради себе. Не хочу думати, що з тобою щось станеться у дорозі.

- Чому зі мною має щось статися?

- Вродливим дівчатам небезпечно ходити самим містом у нічний час.