Розділ 47.

Уляна мовчить ще деякий час, інколи поглядаючи на двері, що ведуть з кухні до зали. Боїться, що увійде Марія? Чи сама хоче піти? Здається, просто хоче припинити розмову та повернутися до звичного життя. 

До роботи, серед якої немає місця почуттям. 

- Знаєш, у родині мене не особливо любили, - каже далі дівчина, - я третя дочка. Батьки дуже хотіли сина, якого, нарешті, отримали. Думала, що у всіх так… але знайшлася людина, яка довела зворотне… 

- Розкажеш про цю людину? 

- Так, але не зараз. Наразі треба йти працювати. Розповім під час прогулянки. Якщо ти не передумаєш до того моменту. 

Зрадів, наче хлопчисько-підліток. Не стримавшись, хапаю гарненьку шатенку за руку. 

- Отже, ти згодна піти зі мною на побачення? 

- На прогулянку. Це не побачення.

Яка ж нестерпна! Нічого. Ще подивимося, хто виграє. 

- Добре. Це буде прогулянка. Але я не обіцяю не надавати романтичного сенсу. 

- Йди працювати, Максе. Не забувай, що я твоя начальниця. 

- Слухаюся, мем. 

Повертаюся до зали, через годину Уляна приєднується до нас. Стоїть за стійкою та подає десерти з кавою, доки ми з Марією розносимо замовлення. 

- Дідько!!! - кричу, коли таця, навантажена замовленнями, перевертається, і все опиняється на підлозі. 

Твою ж… три тістечка, три чашки кави та піала з морозивом перетворюються на гармидер. 

Винен у цьому я! Телепень.

Уляна підходить до мене, дивиться на шкоду, що вчинив. Зараз накричить на мене і буде права. 

- Я приготую нове замовлення, - говорить дівчина, - ти, Максиме, прибери це. 

Вражає спокоєм, тому що я б не витримав. Ну чому я такий незграбний інколи буваю? 

Уляна йде до клієнтів, яким призначалося це замовлення, вибачається перед ними, пояснює ситуацію. Я тікаю на кухню, щоб принести мітлу і замести безлад. 

- У тебе руки з дірками, чи що? - з докором запитує Марія, проходячи повз, - телепень недолугий. 

Отакої! Мила та привітна Маша, здається, рада тому, що я облажався. Мститься за те, що залицяння не вдалося? 

Коли прибираю все це, Уляна завершує приготування замовлення. Подає тацю і говорить: 

- Віднеси замовникам. Будь обережніший. 

- Уля, пробач, - червоніючи, відказую я, - вирахуй з зарплати те, що я зіпсував. 

- Потім це обговоримо, - відповідає та.

Цього разу таки доніс до клієнтів тістечка і каву. Весь вечір нам усім довелося пробігати як шаленим. Гості все прибували, я часто чув одне і те саме. 

- Який у вас сьогодні десерт дня? Мені говорили, що він ніколи у вас не повторюється. 

- Саме так, - відповідає Уляна, - зараз можемо запропонувати желейний десерт «Сметанник». Він дуже ніжний, просто тане у роті. 

Уляна, здається, ніколи не губиться. Наче все життя звикла тримати все під контролем. 

Нарешті божевільна зміна завершується. Кондитерська зачиняється. Марія пішла на півгодини раніше, і десь, у глибині душі, радію цьому. 

- Уля, якщо ти дуже втомилася, можна сходити на прогулянку при іншій нагоді, - кажу, підходячи до дівчини, що зайнята миттям посуду. 

Хіба це не робота Марії? 

Молода жінка обертається та усміхається.

Іншої нагоди може не бути, Максе. Я готова піти зараз. Навіть посуд покину до завтра. 

- Це схоже на те, що мої залицяння дають результат, - жартую, хоча всередині все тремтить, - але не забудь відрахувати те, що я сьогодні знищив. 

- Не забуду. Просто не стану цього робити, - відказує Уляна. 

- Але… 

- Ніяких «але», Максе. Ти зробив це ненавмисно. Тому і провини немає. Чекай тут, я перевдягнуся, і підемо гуляти. 

Дівчина швидко йде, я залишаюся. Не знаючи, чим себе зайняти, хапаю мітлу і починаю замітати залу. Нехай завтра Уляні буде хоча б трохи менше роботи. 

Через десять хвилин вона повертається. Вбрана у сарафан білого кольору та у такі ж туфлі-човники. 

Виглядає так просто і одночасно прекрасно, що дух перехоплює. Наче казкова принцеса. 

Волосся вільно розсипалося на плечах, грає темним контрастом на тлі матового личка та білого одягу.

Встигла заново підфарбуватися. Коли! Коли ця дівчина все встигає? 

- Ходімо, - говорить дівчина та йде до дверей першою. 

Кидаюся за нею, відчуваючи себе лопухом-підлітком, що ганяється за королевою школи. 

Дивно! Уляна себе не вважає особливо красивою чи цікавою комусь. Знала б вона, що інколи здатна просто «запалювати». 

Терпляче очікую, поки Уляна поставить сигналізацію та зачинить двері до завтра. У цей момент розумію, що якщо тато вирішить віддати кондитерську їй, то нехай так і буде.