Розділ 46.

Через почуття до Уляни розумію, як все ускладнилося. Раніше жив собі у власне задоволення. Подорожував, дізнавався про інші міста, навіть за кордоном бував. Зустрічався і розлучався.

Познайомившись з Уляною, відчуваю, що тепер все інакше. Логічно припустити, що Уляна чергова звичайна забавка.

Але іронія у тому, що Уляна не забавка. Кажуть, що коли зустрінеш справжнє кохання, то зумієш його розпізнати.

Я розпізнав.

Але чи розпізнає Уляна? Чи відповість взаємністю?

При інших обставинах я мало б хвилювався. Продовжував завойовувати серце вродливою та неприступної дівчини.

Але ж у мене є суперник! Той багатий хлюст, до якого, Уляна, можливо, не байдужа. Він же її перше кохання.

Тепер, вкотре відчуваючи солоднечу її вуст, хочеться кричати. Кричати про те, що ця дівчина моя.

Кричати настільки голосно, щоб Назар почув. І більше ніколи не з’являвся поруч з Уляною. Моєю Улею.

Навіть через поцілунки відчуваю, що дівчина вагається. Не вірить.

Як зробити, що ти повірила? Хіба заслуговую на довіру, якщо досі не зізнався, хто я? Та з якою метою заявився.

-  Максе, досить, - шепоче Уляна, - треба вертатися до роботи.

-  Тобі не набридло тільки працювати? - запитую, не знімаючи долонь з її талії. Такої тоненької, як і вона сама. 

-  Хіба є вибір? Не працювати може тільки та жінка, що вдало вийшла заміж або ж являється заможною спадкоємицею. Я ні те, ні інше.

Виникає спокуса сказати, що я багатий спадкоємець. Причому спадок очікується від двох родин одночасно. Тоді Уляні не доведеться працювати…

Чомусь розумію, що якщо зізнаюся Уляні, то отримаю ляпас за брехню. Точніше, за приховування правди. За те, що розіграв спектакль, видав себе за того, ким не являюся.

-  Уля, скажи мені…

-  Що? - тихо запитує дівчина.

Шатенка не пручається, не намагається звільнитися. Це радує, вселяє надію.

-  Ти кохаєш Назара? Скажи мені правду. Прошу! Скажи, як є.

Дівчина зітхає, знімає з себе мої руки. Відходить на певну відстань.

Хочу знову обійняти, але поглядом наказує, щоб я цього не робив. Не порушував особистого простору, який для Уляни дуже цінний.

-  Не знаю. Максе, я не здатна наразі відповісти на це питання. Ні тобі, ні навіть собі. Та й узагалі…

Дівчина замовкає, розмірковуючи чи варто говорити далі. Звикла тримати почуття у собі. Та, видно, що хоче довіритися. Довіритися саме мені.

-  Навіть якщо і подобається, маю сумніви, що із Назаром щось вийде. Один раз сходила з ним на побачення. Щоб потішити його его. Мій молодший брат зіпсував машину мажора, зіпхнувши провину на мого небожа. Як доросла, мала відповісти за нерозумний вчинок. Виконала бажання Назара, той і втішився. Можливо, на цьому все.

-  Ти спала з ним?

-  Ні! - різко відказала Уляна.

Пару хвилин панує мовчання, потім кажу наступне.

-  Уля, у дитинстві я почув одну легенду…

Темні очі Уляни запалахкотіли іскорками, вуста усміхнулися. Зрозумів, що їй цікаво послухати.

-  Легенда полягає у тому, що є у світі пташка. Дуже красива та із прекрасним голосом. Але вона співає тільки раз у житті. Тоді, коли відчує щире кохання. Не симпатію, а саме палку любов. Тоді вона співає… після чого помирає.

Вираз обличчя Уляни стає враженим, усмішка згасає. Я ж пригадую, як сумував у дитинстві, коли чув цю легенду.

-  Сенс легенди полягає у тому, що пташка має вибір. Вона може не співати, якщо не хоче. Тобто, має змогу вибрати кохання або життя. Порожнє життя без почуттів. Але щоразу пташка говорить: «кохання вартує цілого життя. Не для цього чекала щирого кохання, щоб пройти повз».

-  Вона права, - тихо відказує Уляна.

-  Ще кажуть, що тим кому пощастить почути спів пташки, гарантуються всі багатства світу. Ніхто не знає, про які багатства йдеться. У кожного своє уявлення про те, що означає стати багатим.

Замовкаю і сам не знаю, чому навіщо розповів це Уляні. Просто хотів розповісти саме їй. Нікому іншому.

-  Красива історія, - говорить Уляна, - я розумію пташку. Хотіла б почути її спів.

-  Уляно, ми можемо піти прогулятися? - питає Максим, - зараз літо, темніє пізно. Пройтися київськими вулицями, помилуватися краєвидами. На відміну від Назара, я не здатен запропонувати тобі багато…

«Що я кажу? Знову брехня».

-  Хіба я прошу про щось? Я нічого не прошу у тебе. У Назара також. Нічого вам обом не обіцяю.

-  Чому ти така холодна? Прямо крижана принцеса.

-  Тому, що не планувала стосунки, - відказує Уляна.

-  Хіба стосунки потрібно планувати?

Уляна якось сумно усміхається і злегка хитає головою.

Я закохуюся у вродливу шатенку заново.