Розділ 45.

Деякий час мовчимо. Та я не можу собі дозволити сидіти і роздивлятися родичів. За цей час могла б зробити нові десерти. Кинувши погляд на вітрину, помічаю, що більшу частину солодощів розкупили.

Треба йти готувати нові, а отже, поставити крапку у драмі, яка розігралася при мені.

- Вікторія, що вирішила? - запитую, знаючи, що сестра зрозуміє, про кого йдеться.

- Що тут вирішувати? - відповідає старша сестра, - я не хочу, щоб Дмитро бачився з малим. Він того не заслужив.

- Мамо, - починає хлопчик, але та перебиває.

- Діма, не втручайся. Дорослі розмовляють.

Племінник замовкає, похнюпившись. Мене знову охоплює роздратування. Вікторія у своєму репертуарі. Думає, що знає краще за всіх.

- Віка, тобі не здається, що батько також має право на те, щоб бачитися з сином?

- З якої речі? Він не мій законний чоловік.

- Але ж він біологічний батько Дмитра.

Що з того? За сім років не приймав участі у житті сина, не цікавився ним. Аж тут заявився! 

Заявився, тому що якраз дізнався про те, що у нього є дитина. Ти від нього приховала, чи не так? 

Вікторія дивиться так, наче я перейшла всі допустимі межі. Може, і так, але відступати не збираюся. 

Не заради себе, а заради племінника. Хто за нього вступиться, як не я? 

Припустімо, не сказала, але… 

Вікторія знову замовкає. Здається, аргументи у залізної леді завершилися. Таке не часто трапляється. 

Віка, Дмитро налаштований серйозно. Він хоче битися за сина. Знаєш, переваги на його боці. 

У чому ж? - презирливо запитує сестра, але у голосі промайнула розгубленість. 

Це ти у нас суперюристка. Маєш знати краще за інших. Ти приховала від нього факт народження сина. У суді можуть це прийняти до уваги. До речі…

Вікторія дивиться на мене з викликом, що притаманно її впертій натурі. Тоді викидаю найважливіший козир. Те, що зуміє натиснути на її сумління. Воно у моєї сестри є. Якби та не крилася. 

- Ти що, думаєш з цього приводу? Невже не відчуваєш провину, що залишила сина без батька? Навіть не спробувала боротися за ваше суспільне щастя? 

- Про що ти? - понуро запитує сестра. 

- Ти досі його кохаєш. Не можеш пробачити, що Дмитро одружився з іншою. Не пробачиш, що тоді просто пішов і не намагався тебе повернути. Прекрасна можливість помститися, чи не так? Але подумай трохи не про власне его, не про інтереси колишнього хлопця, а про почуття вашого спільного сина. 

Вікторія дивиться, втративши дар мови. Сама не очікувала від себе такого красномовства. Ніколи такого не спостерігала за собою раніше. Не збираюся повторювати.

Чому ти сама не працюєш адвокатом, Уля? Всі б роти пороззявляли, слухаючи тебе. Скільки б справ виграла, не уявляєш. 

- Не хочу уявляти, - похмуро відказую, - Віка, живи не тільки роботою та власними переконаннями. У тебе є син, про якого також потрібно думати. 

- Що ж думає Дмитро… 

- У нього спитай. Він поруч сидить. 

Обидві дивимося на хлопчика, що сидить, притихнувши. 

Вікторія проводить долонею по волоссю сина. 

- Діма, ти хочеш бачитися з цим недолугим… 

- Віка! 

- Добре. Ти хочеш бачитися з татом? 

- Так, мамо. Хочу, - тихо, але чітко промовляє малий. 

У цю мить обличчя Вікторії прояснилося. Вперше бачу таку привітну та навіть теплу усмішку. 

- Синку, ходімо додому. Обговоримо все це. 

Встає та бере сина за руку. Перед цим залишає гроші на столику.

- Уляно, візьми. Ти постійно пригощаєш нас смаколиками, але ми ні разу не платили за них.

Чергове здивування: сестри ніколи не задумувалися над тим, щоб заплатити за замовлення. Це приємно, не приховаю. Може, настав якийсь переломний момент для всіх?

Ну, тепер точно пора повертатися до роботи. Помріяла, допомогла чим змогла. Але створення десертів ніхто не відміняв. За мене їх ніхто не зробить.

Яке ж моє здивування, коли, завітавши на кухню, бачу, як Максим порається біля майбутніх десертів. 

Вони у нього виходять чудові. Майже такі, як у мене. Мого ж рівня досягнути не так просто, кажу це без зайвої скромності. 

- Максе, ти даремно виконуєш мою роботу, - кажу це якомога лагідніше, - адже… 

Той обертається і дивиться у відповідь. У цю мить обидва відчуваємо провину. Не стрималися, наговорили зайвого. 

- У тебе були більш важливі справи. Я не іронізую. Немає нічого важливішого за родину. 

- Хотілося б свою… 

Замовкаю, бо не вистачало ще розповідати про свої мрії. Кого вони цікавлять?

- Уляно, може, ти приділиш і мені трохи часу? - запитує Максим.