Розділ 44.

Знаю, що потрібно повернутися до роботи, але не можу покинути Дмитра. Той сидить, наче на голках. Не стримавшись, запитую у малого:

- Як ти? Що відчуваєш?

От нащо я це запитала? Ну видно, хлопчині погано, розгублений та узагалі не знає, що робити далі.

Несподівано племінник відповідає інакше. Дивиться на мене пильно, в оченятах промайнуло щось схоже на надію.

- Уля, я думаю, що потрібно дати батькові шанс. Виходить, що цей чоловік, мій тато, так?

- Принаймні він стверджує це, - киваю, сідаючи навпроти.

Думаю про те, що у наш час не проблема перевірити батьківство. Тільки б гроші були. Вони у Вікторії є.

- Знаєш, я навіть за короткий час відчув, що у нас багато спільного, - нахилившись до мене, говорить Дмитро, - я також люблю медовик. Ми утрьох наче зговорилися про цей торт. Потім те, що мене звуть Дмитро…

Хлопчик замовкає, наче збирається довірити мені найзаповітнішу таємницю. 

- Колись мама сказала мені, що не любила це ім’я. Але після того, як зустріла його, це ім’я стало найпрекраснішим. І зараз вона дуже полюбляє називати мене за іменем. 

Зрозуміло! Незважаючи на те, що Вікторія порвала з тим добродієм, любити не перестала. Не дивно, що така злюка і ніяк нового кавалера собі не підбере. 

- Я хочу дізнатися про тата більше, - говорить хлопчик, - але не знаю, чи дозволить мама. 

Слова Дмитра викликають бойовий настрій. 

Нехай Віка тільки спробує завадити батьку і сину бачитися! Судячи з усього, цей Дмитро непоганий чолов’яга. Щоб там не було у колишніх коханців, але дитина не повинна страждати. 

По закону батько має право бачити сина. Кому про це знати, як не Вікторії? 

У цей час до столика підходить той самий Дмитро разом із дуже незадоволеною Вікторією. 

Я встаю, щоб піти, але чоловік затримує.

Зачекайте, - лагідно звертається, - не йдіть. Хочу побачити ту, що доглядала за моїм сином. 

- За ним доглядала я, - різко відказує Вікторія. 

Всі мовчимо, не бажаючи роздмухувати конфлікт. Чоловік знову усміхається і цього разу звертається до молодшого Дмитра. 

- Синку, ми ще побачимося. Навіть якщо доведеться добиватися цього через суд. 

Чоловік киває нам та йде з кондитерської. 

Не знаю, що на мене найшло, кидаюся за ним. 

Наздоганяю і простягаю йому пакунок, в який встигла покласти шматочки брауні та хваленого медовика. 

- Дмитре, це вам. За рахунок закладу. Я рада побачити того, хто є батьком мого племінника.

Той дивиться на мене і усміхається. Усмішка чарівна, від чоловіка віє спокоєм та добротою. Не дивно, що Вікторія закохалася в нього. 

Не дивно, що він її покинув. 

- Ви, певне, думаєте, що я негідник, - говорить молодий чоловік, - мовляв, стільки років не цікавився своїм сином. Але правда в тому, що я не знав про нього. Не знав, що розійшовся з Вікою, коли та носила під серцем мою дитину. Нашого малюка. 

- Нічого такого я не думаю, - відказую щиру правду, - я тільки про одне прошу. Не кидайте боротьби за Дмитра. Навіть якщо Віка горою стоятиме проти вас. Він такий милий хлопчик. Мріє про тата. Ніколи про це не говорив, але ж по очах все видно. 

- Тільки вам і видно, - кажу співрозмовник, - бо ніхто інший на це не звертав уваги. 

Молодий чоловік мовчить секунду, потім говорить: 

- Ви праві в тому, що я повинен боротися за сина. Дякую за ласощі.

Чоловік швидко йде геть, наче боїться сказати зайве. Розумію, адже йому боляче, а чоловіки не полюбляють показувати слабкість. 

Нічого не залишається, як повернутися до робочого місця. Залишається тільки уявляти, скільки всього пропустила. 

Та не встигаю і двох кроків зробити, як зіштовхуюся з Максимом. 

- Що ти тут робиш? У залі що, нікого немає? - голос звучить злегка непривітно. 

Вже втомилася від несподіванок. Постійно очікують якісь сюрпризи, які доводиться «розрулювати». 

- Чому ти за ним побігла? Здається, це кавалер твоєї старшої сестри, - говорить той. 

Ясно чую невдоволення. Хлопець ревнує? Що на них всіх найшло останнім часом? 

- Максе, це колишній Вікторії. Вони, до речі, ще у залі? 

- Чекають на тебе. Сподіваюся, колишній Вікторії не стане твоїм теперешнім.

Дивлюся на Максима, виникає бажання ляпас вліпити. Та що він собі дозволяє? Певне, хлопець все розуміє з погляду, який зараз метає блискавки. Ніяковіє. Після чого говорить: 

- Уля, вибач. То я так… 

- Невже я схожа на ту, що не звертає увагу на власний вибір? 

Як на зло, виникає спогад, коли цілувалася з Назаром, а потім з Максимом. То й що! Деякі дівчата міняють прихильників, як рукавички.