Розділ 43.

Дмитро шумно потягнувши носом, розповідає:

- Останні два тижні мама постійно затримувалася на роботі. Потім помітив, що її почав переслідувати невідомий чоловік. Не звертав уваги, мама говорила, що сама розбереться з цим. Гнівалася, коли наполегливо запитував.

Хлопчик дивиться на чашку з какао, який звеліла принести для нього. Потім переводить погляд на горіховий рулет.

- Потім, він якось перестрів мене, як вертався зі школи. Просто підійшов і сказав, що він мій тато.

«Супер! «Розумні» у нього батьки. Що Вікторія, що цей… навіть не знаю хто. Цікаво, Вікторія знала, з ким дитину зробила»?

-  Я тобі втік від нього. Промовчав, щоб не гнівати і не засмучувати маму. Сьогодні у мами був вихідний, вона дала слово, що проведе час зі мною. І цей чоловік заявився до нас додому. Мама мала необережність відкрити йому. Коротше… там таке коїться…я втік.

-  Як ти приїхав сюди?

-  На таксі.

-  Тебе погодилися везти? - дивуюся. Що коїться з цим світом?

Семирічна дитина сідає у машину, а водій радий старатися. Добре, що все обійшлося. 

- Не уявляєш, що здатні зробити сто доларів. Вдалося накопичити певну суму. Мама ж видає кишенькові… краще б більше часу зі мною проводила. 

Не стримавшись, Дмитро починає плакати. У мене розпалюється гнів всередині. Так би взяла і в ніс врізала обом. 

Вікторія наче серйозна людина, а настільки безвідповідальна. Цей чоловік… про нього нічого не можу сказати. 

Цілком можливо, що Віка просто не сказала йому про сина. Дізнався випадково і тепер злиться. Я б також злилася. 

Підходжу до Дмитра і обіймаю. Той обіймає у відповідь. 

- Нічого, малий. Тітонька поруч. Вона не дозволить тебе скривдити. 

- Можна я побуду тут? У тебе, - шепоче хлопчина. 

- Залишайся на скільки забажаєш, - відказую, - ти мій любий племінник. Найкращий. 

Відчуваю, як тремтить маленьке тіло хлопчика. Дитина розгублена. Ну, Вікторіє! Тільки попадися мені. Змушу тебе розповісти все як є. Нічого не втаїш. 

Аж раптом до кабінету заходить Вікторія.

Не скажу, що сильно здивована, але також не впевнена, що рада бачити сестру. Принаймні, зараз. 

- Чудово, Дмитро, - говорить вона, - варто матері відвернутися, тебе вже і слід пропав. Мало своїх проблем, так ще за тобою бігати. 

- Віка, сідай, поговоримо, - кажу, - думаю, всю цю справу повинні розплутати дорослі. 

Віка іронічно дивиться на мене, впізнаю цей погляд. Мовляв, що ти молодша сестра, знаєш? 

- Віка, - знову починаю я, - проковтни свою гордість та… 

Знову не дозволяють договорити, як до невеликого приміщення заходить чоловік, якого бачу вперше. 

Вродливий. Такий собі пекучий брюнет, при вигляді якого у жінок течуть слинки. Але у мене він викликає тільки роздратування. Вікторія зараз дратує не менше, хоча вона і моя сестра.

Вітаю, - звертається до мене, - пробачте за вторгнення. Мене звуть Дмитро. Як і мого сина, заради якого і прийшов сюди. 

- Геть звідси! - різко відказує Вікторія, - тебе не було у житті сина сім років. Аж тут заявився. 

- Звідки було знати, що у мене є син? Коли посварилися у черговий раз, то вирішили розірвати стосунки… 

- Ти вирішив, - гнівно перебиває Вікторія. 

- Бо вже не витримував твого характеру, мила, - з іронією парує чоловік, - людина із залізними нервами не зуміє довго протриматися. Тобі з законами краще мати справу, ніж з людьми. 

- Ще ти одружився… 

- А що? Я маю все життя по тобі сохнути? Ти вбила наше кохання. 

Слова чоловіка звучать із викликом. Віка дивиться на чоловіка, але помічаю сльози в її очах. 

Від цього трохи не падаю. Щоб моя сестра плакала? Та ця машина правосуддя не знає, що таке емоції. Проте раз на рік і палиця стріляє.

- Може, вам варто поговорити? - запитую, дивлячись на вихід з кабінету, який ті невчасно загородили. 

Обидва дивляться на мене з таким виглядом, наче хочуть сказати: ти ще звідки взялася? 

- Я піду і заберу Дмитра, - кажу, беручи малого за руку, - вам принесуть каву і торт. Який бажаєте? 

- Медовик, - в один голос кажуть ті. 

Виходить, що у них спільний улюблений десерт. Ніщо так не зближує людей, як солодке. 

Виходжу разом із Дмитром. Той з деякою тривогою дивиться на батьків. Розумію малого, все життя перевернулося. Невідомо, як буде далі. 

Підсвідомо відчуваю, що Дмитру також цікаво поглянути на свого тата, якого не знав все життя, але ж хлопчикам так важливо відчувати чоловічу підтримку. 

Поглянувши на племінника, бачу, що хлопчина похнюпився. Малий не розуміє нічого. Гірше за все те, що, певно, дорослі також мало що здатні зрозуміти у цій ситуації. Від того виникає вірогідність, що накоять справ ще більше.