Розділ 41.

Максим

Коли Уляна пішла на побачення з Назаром, я трохи не збожеволів від ревнощів. Була думка завадити цьому, не дозволити дівчині здійснити задумане. Перекинути на її прекрасну сукню яблучний соус чи вилити сік. 

Коли Уляна вийшла до зали, у мене подих перехопило. Виглядала такою прекрасною у короткій сукні, із завитим волоссям. На високих підборах її ноги виглядали неймовірно. 

У цей момент я особливо зрозумів, що вона та, хто мені потрібен. Що я навіть готовий відмовитися від задуму претендувати на кондитерську. 

Опинився я у перший день літа біля «Десертної мрії» не випадково. Прийшов цілеспрямовано, хотів побачитися з батьком, з яким не бачився кілька років. 

Це він навчив мене робити неймовірні десерти. Якраз це зближувало нас сильніше за все. Відтоді як пішов, я вважав, що він нас покинув. В принципі, так і було, але я інколи вірив, що повернеться, і все буде добре знову.

Ми з татом бачилися, але коли я був підлітком, мама налаштувала мене проти нього. Я, дурник, повірив. Перервав спілкування з батьком, хоча той і намагався продовжити спілкування. Нарешті сказав: «Синку, ти розумний, сам вирішиш». Не наполягав. 

Тепер я хотів прийти побачитися. Потрапив у таку недолугу історію. Мене пограбували серед білого дня. 

Навіть одяг забрали. 

Якби тато побачив, то розсміявся б, сказавши, що це тільки я так вмію. 

Зустрівшись з двома дівчатами, вирішив спочатку дізнатися, що й до чого. Обурило те, що та шатенка, яка тут усім заправляє, сказала, що вона власниця кондитерської. 

Хотілося вже тоді заявити, що вона тут нічого не має свого… 

Але не зміг. Щось у цій дівчині є таке… що підкорює. Милуючись милим та ніжним обличчям, забуваєш про те, що хотів сказати спочатку.

Кілька разів сходив у лікарню до батька. Марія практично одразу розповіла про те, в якій саме лікарні лежить власник кондитерської.

 З татом зустріч видалася теплою, але стриманою. Виявився радий мене бачити, я також. Навіть сам не сподівався, що серце так тьохне, коли побачу тата. Він постарів…

Дізнався про його проблеми зі здоров’ям. Лікарі прогнозують позитивний результат, але потрібен довгий період реабілітації. Кошти на ліки та на інші потреби. Цим займається Уляна, у той час як рідний син навіть не знав, що сталося з його батьком. Тоді я взяв тата за руку і промовив:

- Не хвилюйся за гроші. Я принесу. У мене є банківський рахунок, який належить тільки мені.

- Це вітчим тобі їх подарував?

- Так.

- Він хороша людина.

- Мабуть, - нехотя відказую, - але ми далекі одне від одного.

В принципі, ніколи не знав від вітчима нічого, крім грошей. Та якщо подумати, то він не повинен був їх мені давати. Коли прощалися, тато сказав:

Бережи Уляну. Вона неймовірна дівчина. Придивися до неї, бо ще й вродлива. 

Вже стою у дверях, потім повертаюся і запитую те, що хвилює понад усе: 

- Тату, чому Уляна говорить усім, що «Десертна мрія» — то її кондитерська? 

- Я так вирішив. Попрохав її про це, - відказує батько. 

- Ти подарував їй заклад? Переоформив? 

Тато дивиться пильно, так що хочеться відвернутися. Невже ми все ще залишаємося настільки чужими один для одного? 

- Нічого я не оформлював. Хоча інколи хотілося саме так зробити. Але ж у мене є прямий спадкоємець. 

- Я зрозумів, - промовляю та йду геть. 

Від зустрічі з батьком змішані почуття. Не знаю, що відчуваю, та й він певне не знає. Дивно це, ми ж батько та син. Але те, що поєднує нас насправді, — то мила дівчина, що працює у кондитерській.

Пригадую слова про те, що батько сказав: придивитися до Уляни. Та як тут можна придивитися, коли до неї залицяється мажор? Якому так і хочеться набити випещену пику. Нехай тримається подалі від кондитерської. Від моєї кондитерської та від моєї Уляни. 

Я б також міг влаштувати їй побачення з розкішними букетами квітів. Не проблема повести до ресторану та придбати сукню, яка коштує як іномарка. 

Але ж я сам придумав історію про бідного хлопця, який потребує допомоги і не може впоратися самостійно. Впевнений, якщо Уляна дізнається правду, то їй це не сподобається. 

По ній видно, що не полюбляє брехні, не терпить лицемірства.

Спочатку просто хотілося скористатися жалістю дівчини, щоб викликати довіру. Дізнатися більше про кондитерську, яка по праву належить мені. Тепер… 

Не знаю, що тепер. Чи готовий відібрати кондитерську в Уляни? Адже тоді ображу її, посварюся з татом, з яким тільки нещодавно почав спілкуватися. Він ще й має крихке здоров’я. Коротше, наразі воно мені не треба. Краще мовчати, принаймні, деякий час. 

Повертаюся до кондитерської. Уляна дала мені вихідний, міг би погуляти, якось згаяти час. Проте відчуваю бажання побачити вродливу шатенку. Помилуватися, як вона вправно робить десерти, створюючи солодкі витвори мистецтва.