Розділ 34.

Побачивши Назара, відчуваю справжню досаду. Та коли він вже піде! 

- Назаре, клієнтам не можна сюди заходити. Це службове приміщення. 

- Уляно, - звертається до мене хлопець, - у мене є дуже вагома причина сюди прийти. Ходімо. Маю дещо показати. Тобі буде цікаво. 

Здивовано прямую за ним, відчуваючи недобре. Підходжу до красивої машини червоного кольору. 

Показує на дверцята машини, що розмальовані чорною фарбою. Здається, такою фарбою розмальовують графіті на стінах з балончиків. 

- Сказати, хто це зробив? Чи сама здогадаєшся? - Назара трясе від люті. 

- Говори вже, - нехотя відказую. 

- Твій любий племінник.

Переводжу погляд на Дмитра, що стоїть з винним поглядом. Це стає несподіванкою. Діма завжди був чемним та розумним хлопчиком. Звісно, інколи міг не слухатися, але щоб таке утнути…

- Ти бачив, що це він зробив? 

- Він сам зізнався, - говорить Назар, - Уляно, мені у поліцію заяву написати? За псування майна? 

- На кого? На семирічну дитину? 

- За дитиною мають дивитися дорослі. У даному випадку це ти, Уляно. Якщо не справляєшся, то на біса погоджувалася? 

«Хто каже, що я погоджувалася?» - думаю, але не кажу того вголос. 

Не дозволяю собі такого, бо Дмитро і так, здається, зараз розплачеться.

Назаре, - намагаючись тримати спокій, запитую у хлопця, - чого хочеш досягти? Потрібні гроші в якості компенсації? 

- Вони у тебе є? - з презирством запитує Назар, - може, у того жебрака, що підлогу мив, попросиш? 

- Ні. Я ніколи не прошу ні в кого грошей, - холодно відказую, стримуючи гнів, - скажи, скільки винна, я поверну. Не одразу, але частинами… 

Назар робить жест, щоб я замовкла. Вичекавши мить, промовляє: 

- Підеш зі мною на побачення і квити. 

Хитаю головою, не знаючи навіть, що відчуваю на даний момент. 

- Ти, Назаре, вмієш досягти свого. Чого б це не вартувало. 

- Не я машину собі зіпсував. Відповідай негайно. Якщо «так», то я про все забуду і навіть не згадаю, у скільки обійдеться нова фарба. «Ні» - і отримаєш рахунок. Хоча, в принципі, за це може сплатити твоя старша сестра. 

Ото вже ні. Вікторі не має ні про що дізнатися. Тоді малому так влетить, що точно не вартує ніяких грошей.

Повертаюся до Дмитра і лагідно кажу:

- Діма, вертайся до кондитерської. Марія або Максим зроблять тобі какао.

- Тітонько… - починає той і замовкає.

Він дуже рідко звертається до мене саме так. Тільки коли почуває сильну провину.

- Йди, маленький, - повторюю, - нам потрібно поговорити.

Хлопчик киває та йде до закладу, що привітно світить вікнами. Там затишок і безпека. Мені ж потрібно тут бути, щоб домовитися із зухвалим мажором.

- Назаре, я не хочу йти на побачення з тобою. Невже ти отримаєш задоволення…

- Замовкни, Уляно. Дістала своєю правильністю. Зроби вже вибір.

- Добре, - відказую, - я піду з тобою на побачення. Обговоримо, що саме входить до цього.

Молодий чоловік усміхається, наче я дурненька. Я ж знову гніваюся. Коли думає, що я готова у ліжко стрибнути через зіпсовану машину, то нехай попуститься. Тут моя відповідь «ні», чого б це не вартувало у майбутньому.

- За мною вибір ресторану, місця для прогулянки. Розваги…

Що ти маєш під розвагами? - напружуюся, не зводячи погляду зі стрункої постаті хлопця. 

- Скажімо, поїздка нічним містом, - говорить той, - з тебе… 

Підходить до мене і бере за підборіддя. Злегка піднімає голову та милується моїм обличчям. 

- Ти така гарна, Уля, - говорить Назар, - всі ті недоліки зовнішності, що мала у школі, щезнули. 

Серйозно! Він це говорить зараз без насмішки? Я красива? Він вважає мене красивою? Назар? Той, за яким дівчата бігали у школі? І тепер, судячи з усього, нічого не змінилося. 

- Назаре… - відказую, зніяковівши. 

- З тебе, Уля, виглядати найкращим чином. У короткій спідниці, топі. Можна у коктейльній сукні. Тільки не у тій, що була тоді у моєму ресторані. Вона така вбога. 

- Це все, що я маю, - відповідаю, знову почервонівши. 

Що зі мною коїться? Замість того, щоб відкинути зухвалу руку, дозволяю таке говорити і так себе поводити. Зовсім характер втратила?

- Завтра вдень тобі надішлють вбрання, - говорить Назар. 

- Не треба. 

- Це не для тебе, а для мене. Жінка — то прикраса чоловіка. Тому у моїх інтересах зробити так, щоб хотілося милуватися тобою і надалі. Волосся розпусти. Побачення завтра увечері. Після закриття закладу. Вже дозволю тобі відпрацювати зміну. 

- Вельми вдячна, - говорю, сподіваючись надати голосу іронії.