Розділ 31.

Цього дня всі мовчазні. Максим мовчки бігає з кухні до зали і навпаки. Марія не користується зайвою хвилиною, щоб побазікати. Я не намагаюся з’ясувати, що сталося. Сама не горю бажанням розмовляти. 

Так триває до того моменту, як до кондитерської приходить Вікторія. Старша сестра також мовчазна (наче всі зговорилися сьогодні). Просто залишає Дмитра та йде. 

- Привіт, Діма, - привітно звертаюся до племінника, - тістечко хочеш? Сьогодні десерт дня - брауні фаджі з карамельною добавкою. Принести? 

Той киває, сидячи похнюпленим за столиком. Разом із десертом наливаю хлопчині лимонад. 

- Щось сталося? - запитую, поставивши перед ним ласощі. 

Той підводить голову і серйозно говорить: 

- Уляно, за останній тиждень мама постійно говорить з якимсь чоловіком. Один раз навіть приходив до нас додому. Здається, був злим. Не знаю чому…

Малий тягне носом, потім продовжує:

- Боюся за маму. Може, це хтось з тих, кого вона колись до тюрми посадила? Чи відібрала щось?

Не знаю, що сказати хлопцю. Робота сестри для мене невідома. Знаю, що успішна та відповідає за закони. На тому все…

- Мама не зверталася до поліції?

Той лише здвигає плечима:

- Може, і зверталася. Нічого не каже. Коли запитав про того чоловіка, сказала, що то знайомий. Я сказав, що хоче з ним поговорити, як чоловік, а вона…

Хлопчик знітився, на дитячому обличчі промайнула образа.

- Розізлилася та сказала, щоб не ліз у своє діло. Мовляв, ще замалий…

Племінник дивиться на мене, потім бере за руку.

Уляно, що я зробив не так? Хотів же допомогти мамі, захистити. 

Лагідно куйовджу волосся хлопчика. 

- Ти все правильно зробив, малий. На кого сподіватися твоїй мамі, як не на тебе? 

- Але чому… 

- Певне, вона була у поганому настрої… 

Намагаюся вигородити сестру, але не заради неї. Заради Дмитра. Нехай хлопчина не думає погано про жінку, яка його народила. Для дитини це завжди погано. 

- Ти ж знаєш, яка стресова робота у твоєї мами. 

- Знаю, звісно, - трохи різко промовляє Дмитро, - я постійно чую про мамину роботу. Вона розповідає. Здається, інших тем просто не існує. 

Не знаю, що сказати на це. Дмитро має рацію, у ті рідкі зустрічі, коли можемо провести зі старшою сестрою разом, тільки й чуєш, що про роботу. Або про чергового прихильника, який виявився не таким, як здавалося спочатку.

Тобі сподобалося тістечко? - запитую, бажаючи перевести розмову на іншу тему. 

Той киває, злегка хлюпнувши носом: 

- Таке ж класне, як інші десерти, які готуєш. Чому ти не моя мама? 

Усміхаюся, мимохіть відчувши, як усередині приємно дряпнуло. Якби у мене був син, я б не так себе поводила. 

Не можу довго знаходитися разом із племінником, треба йти на кухню. Отак і виходить, що хлопцю ніхто не здатен приділити уваги. Зараз літні канікули, то його навіть до школи не відправиш. 

Робота трохи відволікає, але вже через пару годин на кухню заходить Марія. 

- Начальнице, там тебе твій тато запитує. Вийдеш до нього? 

На мить завмираю, не вірячи у те, що почула. Серйозно? Тато прийшов? Що йому потрібно? Вже місяць як не бачилися. 

- Нічого не кажи. Сама зараз вийду, - тільки й відказую, витираючи руки рушником.

Тата застаю за столиком біля вікна. Він не сам, а прийшов з Сашею. До них підсів Дмитро, а поруч стоїть Максим з меню. Вся чоловіча компанія зібралася разом. 

- Привіт, тату, - усміхаючись, кажу, підійшовши до столика, - тобі, Сашко, також… 

Батько роздратовано махає рукою. Звичайний жест, коли хоче, щоб я замовкла. 

- Уляно, мені треба за місто з’їздити. Дружина поїхала до знайомої. Знайшла час. Саша може тут побути, доки заберу? 

- Я сам можу впоратися, - починає хлопець невдоволеним тоном, але батько знову перебиває. 

- Замовкни. Обговорювали цю тему. Залишишся під наглядом сестри. Ні слова більше. 

Брат замовкає з невдоволеною міною. Я розумію його, підлітку мало хочеться, щоб за ним приглядали. Та й мені така відповідальність ні до чого. 

- То як, Уляно? - звертається батько до мене, - зробиш послугу? Чи може пішла з дому і махнула рукою на рідних? 

- Нехай залишається, - відповідаю, - їм з Дмитром буде чим зайнятися…

Помітивши погляди хлопців, направлені одне на одного, розумію, що у цьому немає великої надії. Удаю, що не помічаю. Ще не вистачало розбірок підлітків. Найбільше ніяково відчуваю себе від того, що поруч Максим. Молодий чоловік спостерігає за сімейною сценою, мовчки очікуючи, доки клієнти зроблять вибір.