Розділ 29.

Уляна. 

Все починалося так чудово. Я майже повірила, що маю можливість легко провести вечір. Вино пити не планувала… 

Але тут прийшов Назар. Як так сталося, що з усіх столичних ресторанів потрапили у той, що належав мажору? 

Так і хотілося спитати Максима: «Ти навмисне мене сюди притягнув?» 

Судячи з виразу обличчя кавалера, той аж ніяк не сподівався, що між нами просунеться хтось третій. 

Побачивши колишнього однокласника, спогади нахлинули, наче хвиля. Найгірше те, що серце тьохнуло. Колись воно колотилося, як скажене, при вигляді стрункої та міцної постаті красунчика.

Сподівалася, що це вже припинилося і забуте. Як виявилося, це марні сподівання. Нехай усередині все і не перевернулося, але тьохнуло. Отже, не забуте до кінця. 

Я кохала Назара. Я його і відшила. Багатий парубок весь такий на гонорі, підійшов і запропонував зустрічатися. Сказала «ні», тим самим ставши міською шкільною легендою останнього випускного року. 

Назар тоді штовхнув. Так, що я впала, трохи ноги не задерши. Все це незручно у шкільній формі. 

Підскочила тоді, як ужалена, щоб вмазати у відповідь. Майже вдалося, та за красунчика вступилися інші прихильниці. Не дозволили відстояти себе. Дивилися на мене, як на божевільну. 

Дурепа! Відмовила багатому та вродливому… 

Не шкодувала про своє рішення і зараз не шкодую. Тільки спогади принесли біль. Справжній. Майже нестерпний…

Уляно, як ти? - слова Максима змушують повернутися до реальності. 

Навіть смикаюся. Невже забула, що парубок все ще тут? 

Розумію, що то у мене впав настрій, і тим самим вечір зіпсовано. Ще й напилася… 

- Максе, ти вже не гнівайся, - тихо кажу, - не думала, що вечір так завершиться. 

- Вечір ще не завершився, - говорить молодий чоловік, - як дивишся на те, щоб просто пройтися? Погуляти вулицями. Це моє улюблене заняття. Частіше з рюкзаком за плечами. Але без прекрасної супутниці. 

- Це і моє улюблене заняття, - зізнаюся, - раніше, коли був час, постійно гуляла. Тепер… відмінна нагода протверезіти. 

Навіщо так напилася? Головне питання вечора. 

Максим бере за руку, заглядає у вічі, запитуючи дозвіл. Не знаю, чи згодна, але долоню не відбираю. Чому б ні? Що від цього зміниться? 

Деякий час прямуємо мовчки. Просто куди очі дивляться. В якийсь момент Максим тихо запитує:

- Я можу запитати, хто такий цей Назар?

- Запитати можна все, що завгодно. Чи захочу відповідати?

- Хто це такий? Зрозумів, що ви знайомі?

«Як ти здогадався?» - не без іронії думаю, але не кажу вголос.

Відповідати на питання не хочу, але і мовчати ніяково. Розумію, що Максим є протилежністю Назара.

Довірятися хлопцеві не хочеться. Не люблю узагалі комусь довіряти, бо це означає залежати.

З іншого боку, це що? Таємниця якась? Подумаєш, колишні однокласники пересіклися. 

- Ми вчилися в одному класі, - відказую, - Назар був першим красенем школи. Найпопулярнішим хлопцем. Не знаю, чим я привабила його. Коло мажора такі дівчата крутилися, що годі й мріяти звичайним парубкам. 

- Судячи з усього, ти відмовила королю? 

Знизую плечима, наче це звичайна річ. 

- Ми з ним не пара. Різні статуси, але то не важливо. Для мене. Ми чужі у плані поглядів… але про це говорити не хочу. 

Наче для того, щоб підтвердити мої слова, спіткнулася і трохи не впала. 

- Кляті підбори, - процідила крізь зуби, - вперше їх вдягнула за три роки.

Майже впала, як тут відчуваю: Максим підхопив. Розвернув до себе, обійняв за талію. 

- Ляпас тобі дати? - запитую, перетинаючись поглядом із ним. 

- Згоден, - промовляє той, - можеш вклеїти. Це того варте. 

- Ти божевільний, - прошепотіла, поклавши руки йому на плечі. 

- Ти мене такою робиш, - парує хлопець, від чого серце починає калатати. 

Йду вабанк. Якби не випила вина, не наважилася б на подібне. Дуже зручно списати шалену поведінку на алкоголь. 

Мої вуста знаходять його. Один глибокий поцілунок, і все навколо розсипається іскрами.