Розділ 28.

Стримуючи роздратування, переводжу погляд на Уляну. Що думає вона з цього приводу? 

- Назаре, - говорить Уляна, - рада тебе бачити. 

- Я також, - бадьоро відказує той, - коли вже перетнулися шкільні друзі та колишні однокласники, то дозволь запросити тебе до віп-столика. Повечеряємо разом… 

- Назаре, я не сама, - твердо відказує шатенка, - тому ні. Ми з Максимом хотіли провести час удвох. 

Власник закладу змінюється в обличчі настільки, що хочеться розсміятися. Уля молодчинка. Вміє відмовити. 

Але мені не відмовила. Пішла зі мною до ресторану. І це круто. Ще задеру носа. 

Дивиться на мене, а я на нього. Подивимося, хто залишиться, а хто піде. 

- Як знаєш, - різко відказує молодик і відходить геть.

Переводжу дихання. В якусь мить навіть здалося, що діло до бійки дійде. Сам я готовий дати тому у ніс, але відчуваю, що це б зіпсувало вечір. Уляна б засмутилася. 

Хоча вона і так виглядає задумливою. Невже щось поєднувало їх у минулому? Навіть уявити не можу, щоб така дівчина, як Уляна, зустрічалася з подібним мажором. 

- Уля, все добре? - запитую шатенку, висмикуючи її з роздумів. 

Та, наче прийшовши до тями, бере келих з вином і злегка піднімає його. 

- За чудовий вечір, - говорить, і голос звучить так дзвінко, - дякую, Максе, за те, що влаштував все це.

Келихи дзенькнули, здається, неприємної події не було. Починаємо говорити про різні речі. 

Протягом вечора бачу, що Уляна схвильована. Налягає на вино, хоча до цього казала, що не вживає. Навіть бажається її спинити, але не наважуюся. Проте, коли дівчина випиває третій келих, не стримавшись, запитую: 

- Уля, що тебе тривожить? Хто цей хлопець? Це через нього втратила настрій? 

Дівчина мовчить кілька митей, потім говорить: 

- Максе, ми можемо піти? Я вже нічого не хочу… оплачу частину замовлення. 

- Уля, помовчи, - не дуже привітно перериваю, дістала ця самостійність красуні. 

Уляна не відповідає, а я сплачую рахунок, залишаючи чайові офіціантці. Встаю та беру дівчину за руку. Впевнено веду до дверей. 

Ну треба ж так, щоб цей хлюст зіпсував ідеальний вечір.

Виходимо назовні, із задоволенням вдихаю нічне столичне повітря. Я випив тільки один келих вина, Уляна утричі більше. Дівчину навіть злегка хитає. Фігурка на підборах виглядає тендітною і навіть крихкою.

Ловлю себе на думці, що хочу підхопити красуню на руки і донести до будинку, в якому вона мешкає. Так і зроблю. Ніколи не був боязким, то чого зараз вагаюся?

 - Уля, йди-но сюди…

Підхоплюю шатенку на руки. Та, обхопивши за плечі, вражено дивиться на мене. Від алкоголю очі у неї блищать, вуста злегка відкриті. Вона зараз реально як лялька. 

- Максе, - вражено говорить, - забери руки. У ніс отримаєш. 

- Не питання, - відказую, - але спочатку донесу тебе до будинку. Щоб ти не перечепилася і не впала. 

- Годі! Відпусти, - говорить дівчина. 

- Уля… 

- Ти не чув? Наказала відпустити. Що ти там узагалі надумав? 

Обертаюся на голос, тримаючи дівчину в обіймах. Звичайно! Хто б міг сумніватися. Вельмишановний пан Назар вже тут. 

Уляна також дивиться, в її погляді палахкотить розгубленість. Хлопець не розуміє, що вона не рада його бачити? Коли вже зникне? 

- Приятелю, ти б краще йшов звідки прийшов, - кажу узагалі непривітно. 

- Це ти зараз підеш, - говорить той, і голос звучить так само різко.

Іншого і не сподівався. Перехопивши Уляну зручніше, хочу піти. Та починає пручатися. 

- Максе, годі. Я ходити не вмію, чи що? 

Обережно ставлю Уляну на ноги. Та дивиться на нас поглядом, наче хоче сказати «не пішли б обидва». 

Потім йде, злегка похитуючись на високих підборах. 

- Уля, я проведу тебе… - кажу, але мене одразу перебивають. 

- Я відвезу тебе, Уляно, - втручається Назар, - у мене машина. Як у білих людей, а не у жебраків. 

Голос сповнений презирством. 

Почувши це, Уляна обертається до Назара. Вуста красуні кривляться у гіркій посмішці. 

- Через це, Назаре, у нас і не вийшло нічого. Вертайся до ресторану.

Дівчина прискорює кроки, а я швидко йду за нею. Не бажаючи знати, що там робить суперник. 

На щастя, відійшовши на певну відстань, не помітили зухвальця. Знаю його менше години, а вже так дратує. 

- Уляно, то я можу тебе провести? 

Не знаю чому, але відчуваю, що дівчина образилася. На обох. 

- Як хочеш, - відказує вона, - у разі чого, сама дорогу знайду. 

Оце так вечір у ресторані…