Розділ 18.

Максим та Соломія дивляться одне на одного. Потім сестра відвертається, стиснувши пухкі вуста. Знаю цей жест. Означає, що на цього молодика вродлива дівчина не витрачатиме свій дорогоцінний час. 

- Хотів нагадати, що за півгодини зачиняємося, - говорить Максим, звертаючись виключно до мене. 

Також ігнорує Соломію, як може. Щось між ними чорна кішка пробігла ще до початку повноцінного знайомства. 

- Добре, - відказую, поглядаючи на приготоване желе. 

Треба акуратно поставити до холодильника, щоб завтра виставити на вітрину. 

- Уляно, ти нічого не забула? - запитує Максим, - я прийшов сказати не про те, що скоро зачиняємося. Ти це і так знаєш. Краще за будь-кого. 

Втягую голову у плечі. Звісно, розумію, на що натякає Максим.

Ми домовлялися йти з ним на каву. Звичайна подія, але для мене і це у новинку. Схоже на побачення. Не звикла до такого. То Соломія постійно на побачення бігає і прихильників міняє. На пригоди напрошується. 

Та все їй мало… 

- Максе, як тільки закриємо кондитерську, одразу підемо… 

- Куди це ти зібралася? - обурюється Соломія так, що я аж смикнулася. 

Так! Забула запитати дозволу у сестри. Вона старша за мене, то і вирішує, куди мені йти та що робити. 

- Ти чула, - відказую, переконавшись, що вазончики з желе знаходяться там, де потрібно, - ми з Максимом вирішили… 

- Вже собі і кавалера знайшла, - різко перебиває Соломія, - на рідну сестру наплювати! 

Повертаюся до Соломії. Вже знаю, що коли говорить так, то це означає одне: потрібно сидіти поруч із ранимою особою та витирати їй шмарклі. 

- У вас щось сталося? – ввічливо звертається Максим до Соломії.

Та, знову недбало поглянувши на хлопця, вважає за потрібне відповісти:

- Коли виникають проблеми, то людина розраховує на підтримку рідних. Чи не так, юначе?

- Згоден, - відказує молодий чоловік, - але це залежить від того, наскільки все серйозно.

- Все дуже серйозно. Я ніколи не звертаюся з дрібницями. Правда, Улянко?

Дивиться тепер вже на мене, в очах знову блищать сльози. Це викликає жаль та роздратування одночасно.

Жаль, бо не можу пройти повз, коли хтось із сестер страждає. Роздратування, тому що не впевнена, що страждання Соломії не є надуманими. Дівчині подобається увага, те, чого так бракувало нам трьом від батьків. Те, що отримав наймолодший брат, але не ми.

- Максиме, я вислухаю сестру, потім підемо…

- Уляно, мені потрібно, щоб ти була зі мною весь вечір, - говорить Соломія, - хочу розповісти, як познайомилася з Антоном. Хочу, щоб ти розсудила, хто з нас неправий та не цінував партнера. Дивилася в інтернеті відео про психологію стосунків…

- Ясно, - перебиває Максим, - сходимо на каву іншим разом. Гарного вечора, дівчата.

Юнак виходить. Інстинктивно підхоплююся і біжу за ним. Наздогнавши, хапаю за руку.

Максим обертається, і наші погляди зіштовхуються, наче хвилі у відкритому морі.

- Максе, пробач. Не можу покинути Соломію. Потребує підтримки. Наступного разу… коли завгодно.

Не знаю, чи повинна так говорити. Зараз наобіцяю хлопцю, потім собі ж гірше зроблю.

- Та все гаразд, Уля, - відказує той, - добре, що сестри поруч немає. А то б ще отримав у щелепу за те, що насмілився назвати тебе Улею.

Ніяковію й усміхаюся:

- Соломія ревнива. Така вже в неї риса характеру.

- Помітив, - промовляє Максим, після чого додає, - доведеться йти на каву з Марією.

- З нею? - вражено запитую, відчувши, як всередині щось тьохнуло.

Схоже на досаду.

Не даремно кажуть, що гарних хлопців швидко розбирають. Максим вродливий, хоча й не при грошах.

Марія пропонувала провести вечір разом, - говорить юнак і також ніяковіє, - я відповів, що не можу. Домовився з тобою. Марія тоді поставила умову, що якщо щось зміниться, то піду на каву з нею. 

Хлопець ніяковіє ще більше, потім продовжує: 

- Не думав, що може щось насправді змінитися… 

У цей момент хочеться піти на кухню до Соломії та заявити, що не збираюся сидіти з нею, вислуховуючи чергову мелодраму. Чому вона не йде з цим до мами або до Віки? Хоча і знаю, у чому криється відповідь, в якийсь момент відчувається злість. У мене свого життя майже немає.

Гарного вечора з Марією, - промовляю, силкуючись усміхнутися. 

- З тобою він би був гарним, - відказує Максим. 

- Максе, ну що? - на руку хлопця почепилася Марія, - що вирішуємо? 

- Ми йдемо на каву, доки інші вирішують сімейні труднощі, - підморгує Максим. 

Підлеглі йдуть, залишаюся ні з тих ні з сих. 

Та мені не вперше. 

Знаю, що буде далі. Піду на кухню, заберу Соломію, разом рушимо до мене додому. Сестра часто ночує, коли трапляються негоди у житті. Півночі стану вислуховувати її про те, які хлопці невдячні за все те, що вона робить.