Розділ 16.

Максим бере мою долоню і злегка тисне. Вже хочу висмикнути руку. Що за вільність? 

- Уляно, ти не забула, що сьогодні після зміни йдемо на каву? 

- Забудеш таке, - вирішую піддражнити хлопчину, хоча серце зрадницьки починає колотитися. 

- Тоді о восьмій очікую на тебе. Зараз піду працювати. Не хочу, щоб Марія знову наштовхнулася на якесь хамло. Ба навіть якщо це станеться, буду поруч. Швидко покажу зухвальцям, де раки зимують. 

Юнак у бойовому настрої йде до зали, а я беруся за черговий десерт. 

Думки, як навмисне, повертаються до Максима, хоча я жену їх геть. Хлопець подобається Марії, я ж не стану між ними. 

«Здається, я вже це зробила. Погодилася піти на каву з молодиком, до якого не рівно дихає моя офіціантка».

З іншого боку, вони ще не стали парою. Чому я не можу подарувати задоволення у вигляді чашки кави у компанії симпатичного шатена? В іншому кафе, а не у тому, де працюю з ранку до ночі.

Останні місяці життя тільки й знаю, що роботу. Ніколи не налагодила особисте життя.

«Наче ти раніше це особисте життя намагалася налагодити? - єхидно запитує внутрішній голос, - вчилася, гризлася з батьками, інколи з сестрами. Доглядала за молодшим братом. Коротше, було у тебе все, крім особистих інтересів та стосунків».

Відмахуюся від такого. Ну так! Саме так все і було. Зараз що? Не можу ж я покинути малого Дмитра напризволяще, коли матір за ним, як слід, не дивиться? Не здатна підвести Володимира Денисовича, коли він довірив свій заклад. Саме завдяки йому і маю цю роботу.

Випікання коржів та створення десертів для мене вже така звична справа, що можу виконувати ці маніпуляції та думати про своє.

Не судилося довго зануритися у думки. На годиннику шоста вечора, якраз самий пік продажів, як до кухні забігає Марія. Судячи з її стривоженого личка, знову щось сталося. 

- Уляно, - говорить дівчина, - там до тебе… 

Не встигає договорити, як її відштовхують. До кухні забігає Соломія, вродливе обличчя якої зарюмсане. Густе волосся розпатлане, макіяж значно постраждав. 

Знайома картина. Тільки й встигаю подумати, як сестра кидається до мене і буквально висне на шиї.

- Я так більше не можу! - ридає дівчина, - чому! Чому він такий! Чому вони всі такі? 

- Дозволь вгадаю, - тихо промовляю, обіймаючи рідну людину, - весілля не буде? 

- Так, - хлипає Соломія, - сказав, що не готовий до серйозного кроку. Я так сподівалася. Прагнула побудувати міцні стосунки. Уля, яка я нещасна. Чому це все мене переслідує? Я страшна? Уля, скажи правду. Я страшна? Ніхто мене не хоче? 

Краєм ока помічаю, що команда «ММ» у зборі. Максим також підійшов поцікавитися причиною істерики. Не звик до такого. Як дізнається про мою другу сестричку більше, то й дивуватися перестане. 

Стоп! Хто тоді лишився у залі? Коли обидва тут? 

- Йдіть працювати, - кидаю у бік підлеглим, - я розберуся. 

Всадивши Соломію за стіл, подаю їй каву та тістечка. Соломія з дитинства обожнює трубочки з кремом. Зазвичай не їсть десерти, каже, що боїться погладшати. Та це поки не розійдеться з черговим кавалером. Тоді солодке - найкращі антидепресанти.

Розказуй, що сталося, - запитую красуню, яка нетерпляче робить ковток кави. 

- Уля, чому так багато цукру? 

- Я не додавала туди цукор. Додай сама за смаком. 

Рідна людина знову кривиться, але виконує те, що я їй кажу. Я ж терпляче очікую, доки сестра почне розповідати. 

- Сестро, що я роблю не так? – запитує Соломія, - чому практично всі мої стосунки тривають не більше місяця? Отак і Антон. Все було добре, поки я не заговорила про дату весілля. Визначилася з нею і сказала, що вже готова. Той козел заявив, що не збирається зі мною одружуватися. Ще й сказав, що перерву у стосунках хоче взяти. 

- Здається, не так давно ти зустрічалася з якимсь там Даміром? - зауважую, сподіваючись, що правильно назвала ім’я кавалера.

На це співрозмовниця тільки махнула рукою:

- Ну було і що? Переспала з ним кілька разів. То нічого не значить. Ні для мене, ні для нього…

У голосі молодої жінки звучить образа. Ясно це відчуваю. Мабуть, то для Даміра нічого не означало. Для Соломії означало все. Тільки навіщо одразу у ліжко стрибати?

- Та нехай його, того Даміра. Інших також з ним узятих, - з роздратуванням говорить Соломія, - Уля, ти скажи, чому у мене з Антоном не склалося? Що я зробила не так? Лише запитала, коли наше весілля? І чи підходить дата, яку призначила?

На мить задумуюся, потім запитую:

- Слухай, а він узагалі говорив з тобою про весілля? Робив пропозицію руки та серця?

Родичка відставляє чашку з кавою та дивиться на мене, як на божевільну. Наче я поставила ну дуже дурне запитання.