Розділ 14.

- Ви скоро відкриваєтеся? - непривітно зустріли мене група молодих людей. 

- Кондитерська відкривається о десятій. Погляньте на графік, - намагаюся триматися спокійно, що дається важко. 

Деякі клієнти явно міри не знають. Ставлять дурні питання, хоча відповідь теліпається перед носом. 

- Як треба, буде поглянемо, - грубувато відказує молодик, обіймаючи за талію симпатичну білявку, - ворушися, корово. 

Різко обертаюся до нахаби і вже хочу сказати тому, що думає, але встряє білявка. 

- Не звертайте уваги. Котик у поганому гуморі, бо його вчора з роботи звільнили. 

«Не даремно», - думаю, але не кажу вголос. 

Не вистачало ще конфлікту під дверима закладу. Штовхаю двері та запрошую гостей.

На щастя, Максим вже спустився донизу і готовий розносити замовлення, поки я стану метушитися на кухні. Марія прийде трохи пізніше, поки без неї впораємося. 

- Уляно, три порції морозива та десерт дня. До речі, що у нас сьогодні? - запитує Максим. 

- Малинова панакота, - відказую, - з секретного інгредієнта м’ятний сироп. 

- Добре, - відказує Максим і знову мчить у залу. 

Маю визнатися, що парубок спритний. Головне, що неконфліктний, бо інколи тих відвідувачів убити хочеться. Знаю, тому що сама не один раз відчувала таке бажання. 

Швидко ставлю на тацю те, що замовили клієнти. 

Коли Максим забігає знову на кухню, то говорить: 

- Три заварні кави та одне какао. 

- Зараз буде. Коли вже Марія прийде? То її робота.

Офіціантка приходить через сорок хвилин, запізнившись на десять хвилин. Забігає на кухню, на ходу вдягаючи фартух.

- Де тебе носило? - запитую, не стримавшись від сурового погляду, - ти запізнилася…

- Та хлопець сусідки, козлина, залишив використані презервативи під моїм ліжком. Ще раз таке утне, я тій кралі патли повидираю. Тому придурку ніс зламаю, хай тільки заявиться.

В очах Марії палахкотить лють, тому вирішую її не чіпати. Та хапає тацю та мчить до зали.

Несподівано на телефон приходить повідомлення. На хвилину залишаю різати вишневий пиріг та підходжу. На вустах з’являється усмішка, коли розумію, від кого.

«Привіт, маленька. Як ти там? Сподіваюся, не дуже тебе завантажили. Почекай ще трохи, лікарі кажуть, що у мене все не так погано. Повернуся до роботи, як тільки зможу».

Швидко друкую відповідь, щоб встигнути до того моменту, як хтось з команди «ММ» прийде, щоб поставити чергове питання.

«Все добре, Володимир Денисович. Клієнтів багато, тому лікарняні рахунки і надалі зможемо оплачувати». 

Хочу написати, що найняла у «Десертну мрію» хлопця, але вирішую не говорити. Скажу при особистій зустрічі. Якраз через два дні піду у лікарню. 

«Не хвилюйтеся ні через що. Головне — ваше самопочуття. Про кондитерську подбаю. Гарного дня». 

Відправивши повідомлення, хочу взятися за приготування бісквітного торту. Але тут забігає Марія, трохи не сльозах. По обличчю стікають залишки кави. 

- Що це з тобою? - вигукую, вражена тим, як виглядає офіціантка. 

- Уля, там якийсь ненормальний… - ридає Марія, - за що він зі мною так? 

Підходжу до дівчини, обіймаю та притискаю до себе. Певно, що сталося серйозне, коли завжди усміхнена та безтурботна дівчина плаче.

- Розкажи до ладу.

- Підійшов черговий клієнт. Сказав, що хоче медовик. Я почала діставати з вітрини. Але той заявив, що десерт черствий. Заявив, що я повинна піти на кухню і приготувати новий. Відповідаю, мовляв, вибачте, пане, але всі десерти ранкові та свіжі. І тоді він схопив чашку з кавою і линув мені в обличчя.

Марія знову плаче, а мене охоплює лють. Та якого? Клієнт завжди правий? Зараз поглянемо! Доведу, що не завжди.

Хапаю Марію за руку та виходжу разом з нею до зали. Дівчина хлипає, чим викликає ще більший гнів.

- Де він? - запитую, дивлячись у зал.

Марія показує на здорового хлопця у чорній футболці та таких же джинсах. Одразу можна помітити, що відносить себе до категорії «мені всі винні».

- Це ви вилили каву в обличчя моєї офіціантки? - запитую, підходячи до молодика. 

Наголошую на слові «моєї», щоб одразу дати зрозуміти, що ми тут одна команда. 

Той дивиться, окидає з голови до ніг мою постать, оцінюючи. Чи варто витрачати час на жалюгідну смертну? 

- Де мій медовик? - запитує, презирливо шкірячись, - у вас тут одні гальма? Працювати ніхто не хоче? 

Відчуваю, як тремтить Марія, бо тримаю дівчину за руку. 

- Ви образили цю дівчину, - кажу, з викликом дивлячись на хлопця, - вилили їй в обличчя каву…

- І що? - перебиває, - також хочеш? Легко організую. 

Зціплюю зуби від роздратування. Не вперше стикаюся з такими. Поставити зухвальця на місце - це вже питання принципу.