Розділ 12.

Доходимо до будинку, де живе Марія. Дівчина продовжує розповідати, а я ловлю кожне слово про Уляну. 

- Уля тоді сказала: «Зручно плакати під дощем. Не видно сліз». 

Марія сумно усміхається, потім говорить: 

- Уляна знає, що це таке… 

Схаменувшись, поспіхом додає: 

- Коротше, ми тоді розговорилися, я пояснила ситуацію. Вона запросила працювати у кондитерській. Мовляв, потрібна допомога. Багато платити не може, але на те, щоб знімати кімнату з кимось та купувати саме необхідне, коштів має вистачити. Так я опинилася у кондитерській. Тепер і ти з нами. 

Почуте змушує задуматися. Уляна просто якась рятівниця знедолених. Дивно, що насмілилася чужу власність до рук прибрати.

- Ми прийшли, - грайливо говорить Марія, - дякую, що провів. Самій страшно. 

- Завжди будь ласка, - відказую, - дійдеш до квартири сама? Я повертаюся, що це тьопатися до кондитерської, а вже майже ніч. 

- Максе, - говорить дівчина, - так сталося, що сьогодні у квартирі я сама. Зайдеш? 

- Я б не тягнув… 

Замовкаю, коли дівчина кладе долоні мені на груди. Звабливо проводить по ним. У світлі ліхтаря її симпатичне обличчя виглядає таким чарівним. Кличе до себе… 

Не те, щоб це стало новиною, я і раніше не відмовляв собі у задоволенні провести час із красивою дівчиною. За умови, звісно, що вона сама наполягає. Марія мені подобається, вона красива. 

Але ж ми працюємо разом. Виступаю проти службових романів.

Причина навіть не у цьому. Відчуваю, що якщо «погоцаємо» з Марією, то це дуже не сподобається Уляні. Якщо дізнається… а вона дізнається. Марія їй розкаже, відчуваю. Начальниця злитиметься на мене, а не на Марію. Дівчата дружать, а тут якийсь зайда. Вибір буде зроблений далеко не на мою користь. Ще звільнить, а це узагалі зараз не потрібно. 

Обережно перехоплюю руки Марії та, наскільки можу, ввічливо відводжу від себе. Не сьогодні, дівчинко. Мабуть, і не завтра. 

- Марія, перепрошую, але втомився. Іншим разом… 

Ну от навіщо ляпнув? Тепер краля буде сподіватися, що «інший» раз настане. Вмію знаходити неприємності на одне місце та давати пустопорожні обіцянки. 

- Ти такий чесний та благородний, - щебетливо промовляє дівчина, - до завтра. 

- Гарної ночі.

Попрощавшись з Марією, йду назад до кондитерської, яка стала моїм домом. 

«Заберуся під ковдру і спатоньки, - думаю, - давно так багато не працював. Добре, що хоч вмію ті тістечка робити». 

Багато разів чув, що у мене дивне, як для хлопця, хобі. Невігласи не знають, що найкращі кондитери - то чоловіки.

Уляна вразила, показавши, на які кондитерські шедеври здатна. Ця дівчина багато чим вразила, не тільки зовнішністю. 

Який у неї оригінальний колір волосся! Наче спілий каштан… 

Зайшовши на територію кондитерської, без особливого здивування бачу Уляну, яка сидить на порозі. Ця дівчина взагалі спить колись? 

Підходжу та запитую, чому дівчина ще не пішла додому. Та замість відповіді також ставить питання: чи провів Марію. 

- Так, - коротко відказую, - тебе також провести? 

Як і варто очікувати, дівчина відмовляється. Зав’язується розмова. 

- То це була твоя старша сестра? І з нею її син? 

Уляна киває, навіть злегка усміхається.

- Дивно, що вона з такою легкістю довіряє тобі малого. 

- Віка постійно зайнята, - зауважує Уляна, - втомлюється… 

- Ти хіба ні? - до кінця не вдається стримати обурення, - сумніваюся, що старша сестричка стомлюється на роботі фізично. Від чого? Папірці важко перебирати? Вона ж адвокат, чи що? Дмитро сказав, хоча не впевнений, що хлопчина розуміє, що означає це слово. 

- Це й я не до кінця розумію, - говорить Уляна. 

Не знаю, що на мене найшло, але саме зараз, у цю мить, зрозумів: зараз або ніколи. 

- Уляно, я можу запросити тебе на каву? 

Красунька дивиться так, наче я матюків нагнув. Що я такого зробив? На каву запросив… наче ж нічого зайвого не ляпнув. 

- Де ти гроші узяв на каву? - у голосі красуні ковзає підозра. 

Треба взяти до уваги, що підозрює всіх та вся.

- Уля… тобто Уляно, у мене є заощадження. Я ж не міг все тягати в одному гаманці. 

- Багато у тебе грошей? 

- На каву вистачить нам обом, - парую, відчуваючи легке роздратування. 

Що за нестерпна дівка. Пропоную від щирого серця, а вона… чому вона не така, як Марія? Та одразу запросила до себе, навіть на каву не доведеться витрачатися. 

Щось підказує, що саме те, що Марія й Уляна різні, приваблює найбільше.