Розділ 10.

Вікторія забрала сина раніше, ніж зазвичай. Не встигла я навіть поспілкуватися з ним. Сподіваюся, що наступного разу… ось так і відкладаємо на потім ті речі, що нам дійсно важливі.

Робочий день вимотав. Увечері довелося йти до зали, допомагати Максиму та Марії. Та нарешті заклад зачинено, і можна перевести подих. Марія, стоячи перед дзеркалом, підвела губки, після чого звертається до Максима:

- Тепер тут будеш жити? Чудово тобі! Мені ж йти через вулицю, вже майже темно. Так страшно…

Максим мовчки дивиться на офіціантку. Невже не розуміє? Вона прямим текстом натякає, щоб ти, телепень, провів. На якусь мить охоплює якась нудьга. Мені також самій додому вертатися. Ніхто ніколи не проводив, не дбав про мене. Так інколи цього бажається. Відчути підтримку…

- Максе, ти ж можеш провести Марію? - запитую, не дочекавшись, доки хлопець візьме ініціативу у свої руки.

Так… я саме хотів запропонувати, - говорить молодик, ніяково усміхаючись, - доставлю прекрасну леді до самого парадного. 

Марія тихо сміється і, підхопивши під руку кавалера, практично тягне до виходу. В останню мить Максим, трохи пригальмувавши, обертається до мене. 

- Уляно, ти як будеш? Зачекай, доки повернуся. Я і тебе проведу. 

- Не потрібно, - відказую, - потрібно ще зробити деякі справи на завтра. Можливо, дочекаюся тебе. Головне, Марійку додому відведи. 

Максим кидає на мене стурбований погляд, але я відвертаюся. Не стану заважати чужим амурам. 

Встаю та йду на кухню. Треба перемити посуд, поглянути, як там випічка та тістечка на завтра. Десертом дня планується шоколадний торт з вершками. 

Задумуюся, дивлячись на неймовірні десерти. Більшість з них приготувала я, але за інші відповідає Максим. От що цікаво: кондитерські витвори хлопця виглядають практично так само, як і мої. Тобто ідеально… 

Якось дивно… невже хлопець вміє робити настільки класні десерти? Де він навчився?

«Припини його підозрювати, - думаю, мимохіть пригадуючи струнку та міцну чоловічу постать, - у нього також може бути талант, як і в тебе. До того ж, міг закінчити кулінарні курси». 

Якщо закінчив, тоді чому не працює по спеціальності? І де у нього гроші на навчання? З його слів виходить, що він далеко не заможний. Та що, узагалі, про нього знаю? 

Миття посуду, прибирання зали займає деякий час. Як часто бажаю залишити все як є, щоб тут не панував ідеальний порядок і столи не блищали від чистоти. 

Я не маю права підвести Володимира Денисовича. Він довірив мені кондитерську, сказав, що ніхто не впорається краще за мене. Виправдаю його довіру, чого б це не коштувало. 

- Уляно, ти ще не пішла? Скільки можна працювати? 

Обертаюся і бачу Максима. Час за роботою швидко минає. 

- Провів Марію? - ховаю очі, сама не знаю чому. 

Думка про те, що я знаходжуся зараз наодинці з Максимом, викликає відчуття затишку та хвилювання одночасно.

Так, - коротко відказує молодий чоловік та сідає поруч, - тебе також провести? 

- Обійдуся, - промовляю я, - розберешся там на горищі? Чи показати, що й до чого? 

- Думаю, що розберуся, - тихо відказує Максим і пильно дивиться на мене. 

Хочеться відвернутися від того прикрого погляду. Чого хлопець витріщився? Ніколи дівчини не бачив? Зовнішність у мене звичайна. З трьох сестер я сама звичайна. Найвродливішою видалася середня - Соломія. От і маємо… старша Вікторія зробила успішну кар’єру. Соломія просто красуня, яка крутить чоловіками, як хоче. Тільки я не можу похвалитися ні вродою, ні якимось особливим успіхом. Хіба що готую неймовірні десерти. Та навіть цей світ талант не зуміла реалізувати як слід, з вигодою. Після того, як пішла з дому, знайшла притулок тут. Пощастило, що натрапила на Володимира Денисовича.

Треба йти, - кажу, але не поспішаю вставати, - втомилася за сьогодні. Треба виспатися. 

- Уляно, - говорить Максим, продовжуючи дивитися на мене, - дуже вдячний тобі за те, що підтримала. Якби не ти, то ночував би на вулиці. 

- Не варто подяки, - відказую, нарешті також поглянувши у вічі молодому чоловіку, - треба допомагати людям. Не проходити повз, якщо є нагода простягнути руку допомоги. 

- Згоден з тобою. 

Не стримавшись, знову дивлюся на молодика. Вродливий, хай йому біс. Густе хвилясте волосся обрамляє мужнє обличчя. Широкі плечі та струнка постать змушують подумати про нього не дуже пристойно.

Несподівано виникає бажання покласти на ті груди долоні, провести ними донизу. Смикаюся від такої думки. Що це зі мною? Точно перевтомилася. 

- Уляно, - висмикує голос Максима до реальності, - я можу запросити тебе на каву? 

Подібне викликає таке здивування, що здається, наче під ноги блискавка вдарила. Ніяк не сподівалася почути подібне.